138
June 29, 2020
Привіт! Сьогодні шуршимо на глибоку й водночас складу тему – родові сценарії й програми. Чому ми повторюємо стиль життя своєї мами? Чому в певних ситуаціях у нашій голові чути голос тата? Добре це чи погано?
Це перша стаття, де ми розберемо матчастину 🙂 Наступного тижня очікуйте другу частину з практичними порадами.
Все почалося з подкасту Опри Вінфрі, в якому йшлося про те, що певною мірою наш рід визначає нашу сутність: те, ким ми є і у що віримо, частково формує наше ставлення до життя, світу і самих себе.
Спершу я не сприйняла серйозно почуте, але пізніше, коли почала читати пости у фейсбуці психотерапевтки Уляни Андрусів про вплив родових сценаріїв на наше життя, почала більше замислюватися над ідеєю дослідити психологію свого роду. Потім я пройшла дві онлайн-програми, у якій аналізувала свій родовий спадок і все закінчилося тим, що зараз я дописую книгу про свій родовід.
У мене, наприклад, скриня із хустками-павунками, вишитими рушниками і веретами. Це тому, що у нас вдома є така від моєї прабабусі і прадідуся. Але попри матеріальні речі, котрі в кожній родині передаються від покоління до покоління, є ще й духовні цінності, які прижилися в родині. Це ментальні установки, котрі можуть бути так глибоко закорінені у нашій підсвідомості, що ми, іноді, навіть не зауважуємо того впливу, який вони мають на наше життя.
Процес саморозвитку, на мою думку, невіддільний від аналізу переконань, котрі формують спосіб мислення. А багато переконань, сформувалися у сім’ї і впливають на вибори і рішення, котрі приймаємо.
Це окремі риси нашого характеру, дозволи і заборони у різних життєвих сферах, установки, родові сценарії і програми, спосіб реагування на різні ситуації, врешті-решт наші цінності, на основі яких ми думаємо, діємо і які часто переростають у деструктивні родові сценарії
Родові сценарії – це схожі життєві ситуації, які повторюються із покоління у покоління, засвоюються підсвідомо і програються доти, доки не будуть вирішені.
Наприклад, проблеми із різного роду залежностями, програма виживання, ситуація із професійною реалізацією, сюди також входить концепція створення власної сім’ї: хто які ролі відіграє, як ставиться до свого партнера/-ки в шлюбі.
Родові сценарії, найчастіше, передаються від батьків до дітей, іноді – від бабусів, дідусів, якщо вони безпосередньо виховують дитину або часто проводять із нею багато часу.
Американський психотерапевт Клод Штайнер у своїй книзі «Сценарії життя людей» виокремлює три родові сценарії: «брак радості», «брак любові» і «брак розуму». Під кожним сценарієм прихований ряд заборон, які несвідомо нам передали батьки.
Сценарій «брак радості» передається забороною відчувати потреби свого тіла. Як наслідок – втрачається контакт зі своєю тілесністю, а також здатність відчувати емоції, що добре, а що погано для тіла. Оскільки зв’язок втрачено, для того, щоб хоч якось почути своє тіло людина “в’язне” у залежностях, як наприклад, алкоголь чи наркотики і навіть, менш очевидні на кшталт кави, цигарок, солодощів, снодійного.
Ймовірно, що хтось в роду, а швидше за все це хтось із батьків не дозволяв собі висловлювати справжні емоції, пригнічував їх у собі через різні причини. Людина, котра проживає цей сценарій в дитинстві не отримувала достатньо фізичного контакту з батьками, дотиків, обіймів, погладжувань по голівці.
Сценарій «брак любові» проявляється тоді, коли дитина недоотримала знаків любові у дитинстві: не відчувала себе любленою, бажаною і потрібною у сім’ї. Таке ставлення переходить у несвідомі установки: «я не гідний любові» або «мене ніхто не любить». І, як наслідок – люди не вміють приймати любов і проявляти її. І тому відбувається перекос у розумінні того як правильно будувати стосунки. Даний сценарій може також реалізуватися у людей, в роду котрих були розлучення, зради, нещасливі шлюби і тривожними сигналами даватися взнаки у житті дорослої людини.
Сценарій «брак розуму» проявляється у людей, в дитинстві яких присікалася логіка дитини, наприклад, спершу говорилося одне, а потім – зовсім протилежне, бо так було вигідніше батькам, котрі не вміли визнати свої помилки і просити вибачення. Така дитина виростає невпевненою, нездатною покладатися на себе, довіряти собі, не вміє використовувати свій розум, не має сили волі, є нерішучою і тому легко піддається під вплив інших. Крайні форми вираження цього стану – це психічні розлади, коли людина боїться, що збожеволіє, не витримає психічно важких емоційних потрясінь.
Зазвичай, у житті кожної людини проявляється той чи інший сценарій, один з яких може проявлятися найпомітніше. Але найголовніше це те, що ми здатні змінювати наші життєві сценарії. Ось що про це пише Штайнер:
Люди можуть опрацювати заборони, атрибути та рішення з раннього дитинства, які впливають на їхні здібності любити, повністю відчувати своє тіло, а також взаємодіяти зі світом та контролювати цей процес,— і в такий спосіб звільнитися від гніту цих сценаріїв
Родові програми – неусвідомлені завдання, які ми отримали від попередніх поколінь, наша місія в роді. Дуже часто вони виражаються в певних установках, в котрих приховані як заборони, так і дозволи.
Я впевнена, якщо спробуєте згадати що вам говорили вдома, то назбираєте добрячу жменю як обмежуючих, так і ресурсних установок.
Але, варто пам’ятати, що за кожною установкою стоїть конкретна цінність, тому варто їх аналізувати спираючись на це твердження і ставити собі питання: приймаю свідомо я цю цінність чи ні?
Хочу закінчити першу частину цієї статті словами Стівена Р. Кові, які мені дуже подобаються:
Я переконаний, що ми можемо писати власні сценарії і жити за ними краще, ніж це усвідомлює більшість людей. Також я розумію яку ціну ми мусимо за це заплатити. Це – боротьба. Вона включає у себе цілісне життя, що починається з надання та дотримання обіцянок, аж доки вся особистість людини, яка включає відчуття, мислення, почуття та інтуїцію перестане жити у стані конфлікту.
Ставте + у коментарях, якщо очікуєте продовження цієї теми.
Читайте найсвіжіше
Читайте також
