Слабкі сторони, що роблять вас сильнішими: повчальні історії від Малкольма Гладуелла

Сафроньєва Галина
Поділитись

Дуже добре пригадую свій перший робочий день арт-менеджерки в книгарні: страх охопив мене залізними лещатами, а я, зціпивши зуби, боялася навіть глянути по сторонах. Тоді мені здавалося, що я — беззахисне ягня у сфері культурного менеджменту, а навколо суцільні голіафи, які тільки й чекають нагоди, аби мене з’їсти. Але за кілька днів мій внутрішній Давид набрався сміливості й таки вийшов на поєдинок. І переміг, адже на тій роботі я пропрацювала ще три з половиною роки, за що зараз безмежно вдячна.

Те, що колись здавалося недосяжним, стало близьким і цілком реальним завдяки сміливості та наміру. Я зрозуміла: ми самі створюємо образ непереможних гігантів, при цьому з самого початку займаємо позицію аутсайдерів. 

“Гіганти — не ті, за кого ми їх вважаємо. Якості, котрі начебто наділяють їх силою, часто є джерелом великої слабкості. А статус невдахи може спричиняти зміни, які ми часто недооцінюємо”, — пише Малкольм Гладуелл у книзі “Давид і Голіаф”. Тож сьогодні запрошую вас поміркувати над тим, як наші недоліки, хиби та поразки можуть стати величезним надбанням та рушієм змін


Малкольм Гладуелл — канадський журналіст та поп-соціолог. З 1987 по 1996 рік працював журналістом у Washington Post, очолював нью-йоркське бюро газети. З 1996 року є штатним автором журналу The New Yorker. Здобув популярність завдяки своїм книгам «Переломний момент», «Спалах», «Генії і аутсайдери» та «Що бачила собака». У його доробках використано чимало соціальних та психологічних досліджень, історичних прикладів, що робить книги цікавими та практичними.


4 повчальні історії від Малкольма Гладуелла, що стануть у нагоді на роботі й в житті

1. Менш досвідчений суперник не перебуває у програшному становищі

Наприкінці Першої світової війни офіцер британської розвідки Т.Е.Лоуренс очолив арабське повстання проти турецької армії, що окупувала Аравію. Одним із задумів чоловіка був напад на порт Акабу, який контролювали турки. Власне, останні було готові до вторгнення британських кораблів, адже патрулювали Акабську затоку на заході. Але офіцер вирішив думати не так, як від нього очікували суперники, тобто він не напав на порт зі сторони моря.

Лоуренс вирішив зайти в місто зі сторони незахищеної пустелі – для цього йому знадобилося набагато більше часу, ніж планувалося, а також він піддав своє військо численним небезпекам (три солдати таки вмерли від укусів змій). Зрештою, загін Лоуренса з кількох сотень воїнів увійшов до Акабу, взяв у полон тисячу двісті (!) турків, утративши лише двох вояків. Як так сталося, що вдвічі менше військо перемогло сильнішого супротивника? “Турки просто не розраховували, що їхній суперник виявиться настільки божевільним, щоб напасти на них із пустелі”, – пояснює Гладуелл.

Перекладаючи це мовою практики, нестандартне мислення британця забезпечило йому перемогу над Голіафом. Який з цього ми робимо урок? Те, що видається потужнішим і загрозливішим, на перший погляд, втрачає свою міць, коли ми починаємо думати по-інакшому.

Загроза втрачає свою міць, коли ви починаєте мислити інакше.

2. Там, де вади, є свобода

Девід Буа змалку страждав на дислексію. Йому було важко вчитися в школі, адже доки його однокласники гортали сторінка за сторінкою підручники, він не міг зрушити з місця, вкотре перечитуючи одне і те ж речення. Після закінчення школи він працював будівельником, бухгалтером і згодом вирішив здобути юридичну освіту. Зараз він є одним із найвидатніших судових юристів у світі, але коли ми згадуємо про його дислексію, то подумки запитуємо: як таке можливо? Адже юристи перечитують сотні сторінок справ, аби підготуватися до судового засідання, вони повинні вчити томи законів та інших нормативно-правових актів.

Ось тут і настає розгадка: доки на лекціях однокурсники Буа похапцем конспектували слова викладачів, він зосереджувався на тому, що сказано, відкладаючи все почуте в пам’ять. Він умів слухати дуже добре, адже ще з дитинства запам’ятовував казки, які читала його мати. Таким чином, чоловік почав навчання в Північно-Західній школі права, а потім перевівся в Єль (так-так, завдяки винятковій пам’яті, яку Буа розвинув, аби компенсувати труднощі з читанням).

Тож тепер, коли ви думатимете, що ваші проблеми стають на заваді до отримання омріяної роботи, до переїзду, до відкриття власної справи чи допомоги іншим — згадайте приклад чоловіка із дислексією, який навчився правильно розпоряджатися своїми ресурсами, попри перешкоди.

Не зважайте на перешкоди й вдумливо користуйтеся своїми ресурсами.

3. За найгірших обставин шукаймо оптимістів

1937-го року, напередодні Другої світової війни, британське військове командування було дуже занепокоєне через можливе бомбардування німцями. За прогнозами, мали загинути шістсот тисяч людей, очікували більше мільйона поранених і масову паніку на вулицях. За три роки атака німців таки розпочалася, і найбільші страхи британського уряду стали реальністю. Але не очікування щодо поведінки населення.

“З розгортанням Бліцу німецькі атаки посилювались, а британська влада почала здивовано відзначати не лише мужність, проявлену населенням під час бомбардувань, а й щось схоже на байдужість”, — пише Гладуелл, а ми вкотре дивуємося: байдужість під час війни? Що може бути ще гірше, ніж коли твій дім зрівнюють із землею, вбиваючи рідних, друзів, сусідів?

Загадку такої стійкості духу британців розгадав психіатр Джордж Грант МакКарді: “Моральний дух спільноти залежить від реакції тих, хто вижив; отже, з такої позиції загиблі ні на що не впливають. Цей факт очевидний: небіжчики не бігають вулицями й не заражають панікою інших”. Звучить дещо жорстоко, однак коли провести паралелі зі звичними ситуаціями в побуті, роботі, на відпочинку, то ми побачимо, що при виникненні проблеми люди діляться на “панікерів” та “оптимістів”.

Тому порада від Гладуелла та МакКарді дуже проста: в найгірших умовах шукаймо тих, хто зберігає здоровий глузд і не піддається паніці.

У кризових ситуаціях не піддавайтеся паніці й зберігайте здоровий глузд.

4. Придивіться уважніше до того, що ховається за картинкою

Під час руху за громадянські права в США у середині минулого століття, фотограф Білл Гадсон зробив серію знімків активістів, які виступали на підтримку Мартіна Лютера Кінга-молодшого. На одній з фотографій поліцейський собака нападає на беззахисного молодого хлопця, а той, однак, зберігає дивовижний спокій. Наступного дня газета The New York Times та інші великі видання країни опублікували цю світлину на перших шпальтах, і вже через рік Конгрес США ухвалив Акт про громадянські права 1964 року, який донині залишається одним із найважливіших в історії. Поглянувши на фото, ми можемо перейнятися співчуттям до бідного підлітка, якого могла загризти до смерті величезна вівчарка. Ми добре розуміємо, хто на цій світлині жертва, а хто  нападник. Але є дещо більше, аніж те, що нам показують.

Пізніше, після закінчення демонстрацій, Волтер Ґадсен (саме так звали того юнака) розповів, що його батьки завжди тримали вдома собак і навчили його захищатися: “Я автоматично підставив коліно під голову собаці”, — говорив він, а ми можемо вдруге подивитися на світлину: виявляється, що підліток не виступав у ролі беззахисної жертви — він був готовий сам напасти на поліцейського собаку, і за деякими даними, так зламав тварині щелепу коліном.

Отож, нам демонструють фотографію, на якій все видається очевидним, проте слід завжди вмикати внутрішнього Шерлока Голмса і шукати глибший сенс за нею. Таким чином, ми зможемо протидіяти багатьом медійним і психологічним маніпуляціям, які спрямовані на сіяння паніки (про неї можете ще раз перечитати пункт 3).

Не все є очевидним. Вмикаєте внутрішнього Шерлока Голмса і шукайте глибший сенс ситуацій.

Малкольм Гладуелл зробив величезну послугу всім нам, розповівши історії, які колись видавалися очевидними та однозначними, але виявилися набагато глибшими і стратегічнішими. Кожен герой та героїня його книги стикалися і стикаються із труднощами, але всіх їх об’єднує одне — вміння перетворювати недоліки на переваги навіть у найскладніших ситуаціях. 

А які цікаві моменти ви виокремили для себе? Чи виникло бажання прочитати книжку “Давид і Голіаф”? Діліться тут у коментарях і будемо разом перемагати гігантів!
Долучайтеся у спільноту саморозвитку “Пошуршимо?”. Це онлайн ком`юніті для жінок, що разом творять продуктивне життя в гармонії з собою. У спільноті щомісяця відбуваються майстер-класи, відеоконференції, спілкування в чатах, діє книжковий клуб. долучитись
Напиши, якщо тобі відгукнулося

Поділитись

Читайте також

.