Як зберегти найкращі моменти життя? Поради від Міка Вікінга, найщасливішої людини у світі

Сафроньєва Галина
Поділитись

Якось я задумалася над тим, чому так детально пригадую певні моменти десятирічної давності, натомість майже не пам’ятаю, що робила позаминулої п’ятниці. Невже моя пам’ять погіршилася? Чи життя стало менш цікавим, аби створювати нові спогади? 

Дати однозначну відповідь на ці запитання мені складно, тож я принаймні намагаюся себе тішити, що мій розум і далі працює чудово, як раніше, а життя лише трішечки змінилося з початком карантину. Але як тоді уникнути забування прожитих моментів у майбутньому? Чи багато я пам’ятатиму через 20, 30, 40 років? Що я розповідатиму своїм дітям та онукам про власне минуле? 

Після такої кількості запитань мені треба було знайти бодай одну відповідь у тих, хто вже вирішив цю проблему — зокрема, мегавідомий автор книги про хюґе, Мік Вікінг. Тож сьогодні, користуючись його підказками та порадами з книги “Мистецтво створювати щасливі спогади”, спробуємо розібратися з тим, як випередити криву забування та стати справжніми гуру пам’ятних моментів.


Мік Вікінг — данський письменник та лектор. Є генеральним директором Інституту дослідження щастя у Копенгагені, а також науковим співробітником Данії у Всесвітній базі даних щастя та членом консультативної групи з політики для Доповіді про глобальну політику щастя. Відомий у світі своїми дослідженнями щастя, мотиваційними книгами та виступами на TEDx. Публікувався у таких виданнях як The Guardian, Huffington Post, The Washington Post, BBC й CBS.The Times назвала Міка «Усміхненим Індіаною Джонсом» і, можливо, найщасливішою людиною у світі.


7 порад як створювати щасливі спогади

фото з фейсбуку автора

1. Раз на рік вирушайте туди, де ще не були

 Тут я одразу починаю з важкої артилерії — з мандрів. І це цілком логічно. Найбільша частина моїх спогадів припадає саме на моменти подорожей: перший раз за кордоном, перша поїздка на море, перші гори, перша екскурсія на кораблику… Це ті речі, які в моїй пам’яті існують так чітко, наче сталися вчора. І я можу їх прокручувати туди-сюди по кілька разів, немов фільм, при цьому абсолютно не втомлюючись. 

Мік Вікінг радить здійснювати такі мандрівки раз на рік. А я закликаю вас це робити бодай раз на місяць. У час карантину необов’язково їхати на інший край світу, можна нарешті прогулятися на другий берег міста (якщо маєте річку), відвідати парк на околиці чи зробити імпровізовану велопрогулянку до сусіднього району маршрутом, який ви ще ніколи не пробували. 

Також з власного досвіду можу порадити ще один спосіб, який точно запам’ятається: вибираєте будь-який номер міської маршрутки, на якій ніколи не їздили й гайда мандрувати з однієї кінцевої точки до іншої. Саме завдяки такому експерименту я колись для себе відкрила район Нового Львова та Рясного і це було мегацікаво!

2. Використовуйте смакові рецептори на максимум

Мік Вікінг розповідає кілька гастрономічних історій, зокрема про те, як він куштував найекзотичніші страви у своєму житті — м’ясо акули чи равликів на вуличному ринку. Його головна теза полягає в тому, що спогади найкраще формуються не лише під час розширення географічних кордонів, а й смакових. Тому тут закликаю вас спробувати щось таке, чого ви ніколи не куштували до того: можливо, екзотичний фрукт, який тільки-тільки завезли до супермаркету, або ж приготувати вдома якусь страву із французької кухні (якщо маєте до неї інтерес). 

Наприклад, я дуже чітко пригадую, як ми вперше із подругою випікали брауні в неї вдома. Це було три роки тому, процесу приготування передувала закупівельна рутина, що тривала довше, ніж саме випікання. З повними пакетами продуктів, ми прийшли до квартири та одразу розпочали свій кулінарний експеримент. А оскільки жодна з нас не знала як готувати брауні, то ми вирішили скористатися першим-ліпшим рецептом в інтернеті. Дві години на кухні минули недаремно і вже вночі (це було після 22:00, тож краще починати приготування в обід) ми куштували найсмачніший брауні в історії (ну гаразд, в історії нашої дружби, а не світу).

Тож чому би не спробувати закінчити сьогоднішній день приємним їстівним бонусом, який згодом стане прекрасним спогадом?

3. Прив’язуйте до спогадів саундтреки

Ні для кого не є секретом, що музика чи не найкраще здатна перенести нас в часі до конкретного моменту в минулому, зокрема, до того настрою, який ми відчували. Наприклад, коли я десь у маршрутці чую пісні Океану Ельзи, то одразу лину спогадами у 2003-2004 роки, коли вперше почала їх слухати. Тоді мої музичні смаки ще не були сформовані, але рокові ритми дуже запали мені в душу  і зараз це один із моїх найулюбленіших музичних гуртів.

Або ж коли час від часу вмикаю на Spotify музику німецького композитора Мартіна Кольштедта, то мої думки автоматично переносять мене в Бельгію, де я вперше відкрила для себе цього прекрасного і талановитого митця. 

Мік Вікінг зазначає, що дорослим чоловікам та жінкам до вподоби та музика, яку вони вподобали ще у підлітковому віці. І тут не можу з ним не погодитися! Тож якщо зараз вам важко формувати плейлисти із нових композицій, то спробуйте пригадати, від чого ви фанатіли 10 років тому, можливо, саме ці пісні найкраще підійдуть під ваш настрій і допоможуть поринути в юнацькі спогади.

4. Плануйте віхи, які ви хотіли б відсвяткувати

Оскільки Мік Вікінг працює в Інституті дослідження щастя, він вирішив зробити один приємний експеримент: чоловік придбав по дві пляшки шампанського усім працівникам Інституту, попросивши їх написати віхи, яких потрібно досягти, щоб відкоркувати ігристе.

“Наразі ми вже відсвяткували весілля, завершені звіти та випили за те, що нам вдалося обігнати нашого лютого ворога — інший аналітичний центр”, — зазначає автор.

Мені ця ідея видається також хорошою, хоча я не є любителькою алкоголю. Але її завжди можна видозмінити: наприклад, купити собі пачку зефіру та заховати її для святкування або ж придбати подарунковий сертифікат у салон краси, але використати його після завершення важливого завдання.

5. Зробіть те, що вас лякає

Зараз це для мене улюблений лайфхак, який я перевірила на практиці 100500 разів. Він дійсно працює! За останні три роки я свідомо чи несвідомо наважувалася на виклики, що породжували в мені шалений страх: політ на параплані над горами Туреччини (страх висоти), плавання у відкритому морі (страх потонути), нова робота (страх невдачі), тижневі мовчазні реколекції (страх абсолютної тиші), переїзд до нової країни (страх неадаптації)… Цей список можна продовжувати й продовжувати, але висновок залишається однаковим: те, що приносило найбільше дискомфорту, перетворилося на найяскравіші спогади. 

На додаток, коли ми стикаємося віч-на-віч зі страхом, ми робимо найбільший крок для його подолання. Для когось це може бути виступ перед великою публікою, пропозиція переїзду, стрибок із парашутом — одним словом, тут ви самі допишете власний варіант. Пам’ятаймо, що вихід із зони комфорту — це  найшвидший спосіб накопичення нових спогадів.

6. Перетворіть конфуз на фішку

Коли Вікінг починав працювати у Міністерстві закордонних справ Данії, з ним сталася одна неприємна ситуація. До його офісу на третьому поверсі слід було йти через довгий коридор, встелений килимом. Коли Вікінг зайшов у кабінет, то почав говорити з новим колегою, після чого почув наступну фразу: “Вибачте, але мені здається, що ви у щось вступили”. Таки-так, виявилося, що він вступив у купу собачих екскрементів. Щобільше, встиг заплямувати вже згаданий килим у довгому коридорі. Цю історію про перший робочий день на новому місці автор тепер переповідає крізь призму жартів і закликає нас перетворювати незручні моменти на веселі анекдоти. 

В мене теж є купа таких незручно-смішних історій, які я люблю розповідати своїм студентам під час уроків англійської. Зазвичай, конфузи зі мною ставалися в Бельгії через недостатнє знання французької мови. І коли інші люди слухають про мій досвід, вони автоматично починають простіше сприймати власні фейли у вивченні англійської. Тому в таких історіях є не лише момент пригадування спогадів, а й терапевтичний ефект для наших співрозмовників.

7. Давайте місцям і предметам назви відповідно до ваших спогадів

Ідея тут дуже проста: ми можемо об’єднувати просторову пам’ять з автобіографічною, аби надовше втримати спогади в голові. Наприклад, коли я була в Гаазі на березі Північного моря, то назбирала кілька мушель і поскладала їх у скляну баночку. Тепер вона стоїть на книжковій полиці й має кодову назву “Гаазький пляж”. Або ж якось, гуляючи центром Брюсселя, я наткнулася на величезну крамницю з книгами. Там я пробула більше як годину, поки вибирала собі чтиво, але зізнаюся чесно: її назви й досі не пам’ятаю, натомість кажу на неї “книгарня, де я купила Селінджера”. Можливо, у вас теж є улюблені місця, офіційні назви яких ви не пригадуєте? Нічого страшного! Вмикаємо власну пам’ять і називаємо їх по-новому. Це такий захопливий і незвичний процес!

Створення щасливих спогадів — це мистецтво, але опанувати його під силу всім нам. Питання лише в тому, наскільки сильним є бажання втримати пам’ятні моменти, аби потім ділитися ними. Комусь підійде одна-дві поради зі списку, а хтось захоче написати власну книгу про спогади, розповідаючи свою унікальну історію і це прекрасно! Обирайте те, що вам до душі, і гайда творити захопливе майбутнє прямо тут і зараз.

Якщо вам відгукнулися поради від Міка Вікінга і ви хочете спробувати втілити їх найближчим часом, то пишіть про це в коментарях, ми вас у цьому підтримаємо.
Долучайтеся у спільноту саморозвитку “Пошуршимо?”. Це онлайн ком`юніті для жінок, що разом творять продуктивне життя в гармонії з собою. У спільноті щомісяця відбуваються майстер-класи, відеоконференції, спілкування в чатах, діє книжковий клуб. долучитись

Напиши, якщо тобі відгукнулося

Поділитись

Читайте також

.