Айде, Болгарія: гори, театр та вогонь

Авторка:

Таня Пилипчук

засновниця платформи “Пошуршимо?”

{Я не писала півроку про подорожі. Не тому що не було про що писати, а тому, що не писалось. Бо те, що зараз в Україні, забирає всі думки і спрямовує натхнення в зовсім інше русло. Проте, всьому свій час:) Особливо приємно писати про те, що було до грудня 2013. Оскільки усвідомлюєш, що ще зовсім недавно ти жив абсолютно іншим життям.}

Болгарія ніколи в мене не викликала прискорення пульсу, чи навіть інтересу, як напрямку подорожувань. Більш того, дивлячись на те, як вона розрекламована в одній ланці з Турцією та Єгиптом, я ніколи не замислювалась прямувати саме туди.

Проте, життя часом дає нам несподівані віражі.

Тож, якось, я прокинулась вже в світі гір, моря, вогню та бринзи, і ще раз пересвідчилась, що незважаючи на те, що народилась і прожила більшу частину свого життя в Білій Церкві Київської області, душа моя є гірська.

Що перше здивувало – ГОРИ СКРІЗЬ. З вікна, що виходить на Північ, і з того, що на Захід, на кожному перехресті міста видніється вершина, по дорозі в інше місто, з однієї гори на іншу, на залізничній станції – вони навруги. Вони синіють, сіріють, зеленіють, то ховаються, то несподівано випірнають десь за поворотом.

Це вже потім було пізнання пляжів і моря, хоча і Чороного; потім були вже зачарування архітектурою містечок та артнасиченням кожного куточка та закуточка вулиці; потім вже була файна кава та класна випічка, посмішки людей та вперше приємна російська мова; потім були вже всі цікавинки і незрозумілки, але спочатку були ГОРИ.

Я жила в Софії 4 місяці і встигла вже провідчувати цю місцину. Звісно порівнювати з Азією буде навіть недоречно, але, як не як, Болгарія – це мій перший досвід Європи (хоч якої не якої), і тому, мені було чому подивуватись і подивитись:)

Звісно чимало перцю та вогню, у прямому розумінні слова, додали мені люди, адже мій волонтерський проект проходив в театрі вогню та пантаміми “Жар Театр”.

{Ото вже я нарешті награлась з вогнем:}

Мої координатори – дуже цікаві люди. Це справжні театрали “старої закалки”, що прокрутились у великому театрі біля 10 років, знають, що таке мистецтво, мають свою позицію, що таке якісний театр, а що ні, і мають свою місію: “Привносити в суспільство життєві цінності задопомогою мистецтва”.  Звучить цікаво, правда?

От і мене зацікавило, і не дарма. Бо дійсно, поняття соціального театру – це те, що дуже актуально і у нас. Це не мистецво заради мистецтва, заради публіки, чи заради слави……

Це мистецтво заради банальної, але такої правильної місії –  покращити світ.

{А це наша команда з усієї Європи. Мені довелось звикати до такої даблтворчої тусовки:}

Коли в дитсадочках чи в дитбудинках готуються якісні перформенси з глибоким підтектстом, класними костюмами та акторами; коли виступають на вулицях, безкоштовно і для того, щоб донести свою ідею; коли запрошують публіку брати участь в виступі. А ще, коли вчать людей пантамімі, файєр технікам чи жонглюванні просто навулиці, безкоштовно і з  задоволенням.

{Наші маленькі глядачі}

Ну звісно досвід вогню мені залишив найприємніші спогади, від яких мурашки. Мрію повторити тут!

{Вогняний фрістайл}

{Наш благодійний виступ на руїнах “Сердірікон”}

{Один із нічних паркових виступів біля центрального театру Софії:}

Цей театр мене надихнув, бо в ньому відчувається дух змін і хочеш починати з себе, щоб змінити світ.

А ще розумієш, що вклад кожного, хоч і який би мізерний він не був, є краплею в океані:), що так актуально нам зараз.

P.S. Кілька наступних статтей буде присвячено різним містам Болгарії, ну і звісно, вину, каві, автостопу і людям:)