89
13 Липня, 2014
{Я не писала півроку про подорожі. Не тому що не було про що писати, а тому, що не писалось. Бо те, що зараз в Україні, забирає всі думки і спрямовує натхнення в зовсім інше русло. Проте, всьому свій час:) Особливо приємно писати про те, що було до грудня 2013. Оскільки усвідомлюєш, що ще зовсім недавно ти жив абсолютно іншим життям.}
Болгарія ніколи в мене не викликала прискорення пульсу, чи навіть інтересу, як напрямку подорожувань. Більш того, дивлячись на те, як вона розрекламована в одній ланці з Турцією та Єгиптом, я ніколи не замислювалась прямувати саме туди.
Проте, життя часом дає нам несподівані віражі.
Тож, якось, я прокинулась вже в світі гір, моря, вогню та бринзи, і ще раз пересвідчилась, що незважаючи на те, що народилась і прожила більшу частину свого життя в Білій Церкві Київської області, душа моя є гірська.
Що перше здивувало – ГОРИ СКРІЗЬ. З вікна, що виходить на Північ, і з того, що на Захід, на кожному перехресті міста видніється вершина, по дорозі в інше місто, з однієї гори на іншу, на залізничній станції – вони навруги. Вони синіють, сіріють, зеленіють, то ховаються, то несподівано випірнають десь за поворотом.
Це вже потім було пізнання пляжів і моря, хоча і Чороного; потім були вже зачарування архітектурою містечок та артнасиченням кожного куточка та закуточка вулиці; потім вже була файна кава та класна випічка, посмішки людей та вперше приємна російська мова; потім були вже всі цікавинки і незрозумілки, але спочатку були ГОРИ.
Я жила в Софії 4 місяці і встигла вже провідчувати цю місцину. Звісно порівнювати з Азією буде навіть недоречно, але, як не як, Болгарія – це мій перший досвід Європи (хоч якої не якої), і тому, мені було чому подивуватись і подивитись:)
Звісно чимало перцю та вогню, у прямому розумінні слова, додали мені люди, адже мій волонтерський проект проходив в театрі вогню та пантаміми “Жар Театр”.
{Ото вже я нарешті награлась з вогнем:}
Мої координатори – дуже цікаві люди. Це справжні театрали “старої закалки”, що прокрутились у великому театрі біля 10 років, знають, що таке мистецтво, мають свою позицію, що таке якісний театр, а що ні, і мають свою місію: “Привносити в суспільство життєві цінності задопомогою мистецтва”. Звучить цікаво, правда?
От і мене зацікавило, і не дарма. Бо дійсно, поняття соціального театру – це те, що дуже актуально і у нас. Це не мистецво заради мистецтва, заради публіки, чи заради слави……
Це мистецтво заради банальної, але такої правильної місії – покращити світ.
{А це наша команда з усієї Європи. Мені довелось звикати до такої даблтворчої тусовки:}
Коли в дитсадочках чи в дитбудинках готуються якісні перформенси з глибоким підтектстом, класними костюмами та акторами; коли виступають на вулицях, безкоштовно і для того, щоб донести свою ідею; коли запрошують публіку брати участь в виступі. А ще, коли вчать людей пантамімі, файєр технікам чи жонглюванні просто навулиці, безкоштовно і з задоволенням.
{Наші маленькі глядачі}
Ну звісно досвід вогню мені залишив найприємніші спогади, від яких мурашки. Мрію повторити тут!
{Вогняний фрістайл}
{Наш благодійний виступ на руїнах “Сердірікон”}
{Один із нічних паркових виступів біля центрального театру Софії:}
Цей театр мене надихнув, бо в ньому відчувається дух змін і хочеш починати з себе, щоб змінити світ.
А ще розумієш, що вклад кожного, хоч і який би мізерний він не був, є краплею в океані:), що так актуально нам зараз.
P.S. Кілька наступних статтей буде присвячено різним містам Болгарії, ну і звісно, вину, каві, автостопу і людям:)
Читайте найсвіжіше
Читайте також
