Кохання, війна, відстань: як підтримувати одне одного попри кілометри

Історія Мар’яни Охремчук по-своєму схожа на історії інших українських жінок і по-своєму унікальна.

Схожа — бо її чоловік у ЗСУ, тож вона із власного досвіду знає, що таке стосунки на відстані. Унікальна, бо Мар’яна чекає його не вдома. Вона — психологиня й офіцер ЗСУ, тож теж майже рік перебуває на службі.

Як це — підтримувати стосунки, якщо обоє не поруч, обоє у стресових умовах? Чому воїни часто замикаються й говорять дуже мало? Як цивільним дружинам підтримувати своїх чоловіків, які зараз на службі? Чому так важливо шукати коло жінок, які також чекають коханих з війни? Про все це розповіла Мар’яна з власного досвіду — як психологині й дружини.

Подружжя військових

Мій чоловік також військовий, тож не дивно, що ми познайомилися у війську. Разом з 2016 року, а одружилися у вересні 2021-го, незадовго до повномасштабного вторгнення. І хай реєстрація шлюбу нічого суттєво не змінила в нашому ставленні одне до одного, та сумно усвідомлювати, що перша річниця припала на 2022 рік. Сумно усвідомлювати, що з лютого 2022-го ми перебуваємо в різних середовищах і повною мірою не виконуємо функції сім’ї.

Стосунки на відстані: перші виклики

Чоловік з першого дня повномасштабної війни вирішив мобілізуватися (до того він працював за контрактом, а після завершення мав паузу від служби): поклик серця й патріотичний запал вийшли на перший план.

Невдовзі він виїхав на ротацію, і цей період був особливо важким. Варто сказати, що я з тих людей, хто першими хвилюється не за себе, а за рідних. Емоції зашкалювали, я не розуміла, як він. Навіть якщо чоловік пояснював щось, я не вірила до кінця, адже розуміла: військові не розповідають усієї правди, щоб нас від чогось уберегти. А я вимагала цієї правди, ох, багато вимагала. На цьому тлі й виникали певні непорозуміння.

Десь через місяць після чоловіка я також виїхала на ротацію. Звучить дивно, але тоді трохи заспокоїлася, адже краще зрозуміла середовище, у якому перебував мій чоловік. То вже були не здогадки про щось далеке й невідоме, а власний досвід. Це своєю чергою живило розуміння в стосунках і довіру до слів чоловіка. 

Якщо ж хтось один із подружжя перебуває в цивільному статусі, а інший — у військовому, є певна недосказаність. Воїн не може всього розповісти, та й у багатьох випадках — не хоче. На його думку, так він захищає сім’ю від негативної інформації.

А його рідні, навпаки, хочуть бути в курсі всього. Хочуть скласти цілісну картинку: де їхні чоловіки/дружини/діти, чи з ними все гаразд.

Тож коли я працюю з воїнами, завжди наголошую на важливості спілкування з рідними. Наш марафон триває, тому важливо берегти зв’язки, бо вони цінні, крихкі. Якщо зараз розірвати, потім зв’язати буде важко.

Як підтримувати одне одного попри кілометри

Що ж стосується підтримки в парі, то з нею є нюанси й у мирний час. Дуже часто ми хочемо чогось одного, а людина дає натомість щось інше. На цьому тлі виникають непорозуміння. Годі й говорити, як це загострюється під час війни.

У нас теж були певні непорозуміння. Але зрештою чоловік мене почув і зміг надати частину того, чого я потребую. А я своєю чергою зрозуміла:

Люди не зобов’язані давати мені те, чого я хочу. І не тому, що не хочуть. А тому, що не можуть і не знають, як це зробити.

Приміром, якісна підтримка передбачає фізичну присутність особи. А під час війни цього немає, натомість є відстань. Стосунки на відстані особливо вразливі. Крім того, потрібно давати щось людині у відповідь, а також розуміти, що в неї йдуть свої процеси.

Та попри всі труднощі, я пишаюся своїм чоловіком. Він — великий молодець, адже почав щиро ділитися своїми емоціями й почуттями. Тими, які зазвичай не розкриває, можливо, тому, що вважає, наче це про слабкість. Але це, навпаки, про силу. 

Я радію, що в час повномасштабного вторгнення чоловік дозволяє собі проговорювати емоції. Хай і маленькими порціями. Це дуже сильно.

Я ж своєю чергою почала шукати інші джерела, чим заповнити бажання підтримки. Це насамперед медитація, книжки, різне навчання.

Слова підтримки: що казати, а від чого утриматись?

Перш ніж надати підтримку, важливо знати, що саме потрібно іншій людині. Тому найкраще запитати про це:

✔️ Якої допомоги/підтримки ти потребуєш від мене?  

Коли чоловік озвучує, можна реагувати на його запит:

✔️ Ти завжди можеш покластися на мене.

✔️ Я чую тебе. Я намагаюся тебе зрозуміти.

Чого не варто казати?

❌ Я тебе розумію (Інакше буде відповідь: «Ні, ти не можеш мене зрозуміти»).

Як краще:

✔️ Я хотіла б тебе зрозуміти.

✔️ Допоможи мені краще тебе зрозуміти.

✔️ Як я можу тобі допомогти?

✔️ Чого ти зараз від мене потребуєш?

Поради цивільним жінкам, які чекають коханих з війська

Це дуже складна тема і складні процеси. Переконуюсь, що цивільний і військовий — два окремі світи. Цивільній дружині вкрай важко зрозуміти, що відбувається у військовому середовищі, оскільки там діють зовсім інші правила гри. У такому оточенні виникає бажання трохи закритися від сім’ї («не хочу, не можу розповідати»). Але це не про неповагу. Навпаки — це вияв турботи: так воїни оберігають своїх рідних. Але дружина цього не розуміє, бо чоловік не пояснює. А чоловік це трохи інакше сприймає. Ця різність спричинює непорозуміння. 

Що я порадила б жінкам?

·    Запитувати, як / якими словами / діями вони можуть підтримати чоловіків: «Що я можу зробити, щоб ти відчув мою підтримку?». Як на мене, це одне з найважливіших запитань. 

·    Вірити у свого чоловіка. Вірити йому і в його сили.

·    Дякувати за те, що він робить. Він відмовився від усіх цивільних благ, щоб ви не відмовляли собі в основному. 

·    Свої емоції випускати так, щоб вони не гойдали стан чоловіка. Жінці може бути дуже важко, але якщо вона свої хвилювання/переживання/роздратування зливатиме на чоловіка, він далі це виплескуватиме у військовому середовищі. А це несе багато негативу. 

Часто деструктивну поведінку військовослужбовців підживлюють сімейні конфлікти і труднощі з дружинами/дівчатами/батьками. Підтримка близьких людей є вкрай важливою. Мені навіть важко передати наскільки. Просто повірте на слово: це вкрай важливо.

Також чоловіка може підтримувати думка, що з його дружиною все гаразд. Вона турбується про своє фізичне і ментальне здоров’я, кудись ходить, купує собі гарні плаття, їсть смачну їжу, проводить час з дітьми, якщо вони є. Це також важливо.

Натомість якщо жінка завалює чоловіка сімейними клопотами, він почувається пригнічено. Тобто як: чоловік і радий щось зробити, але не може. На відстані не вирішиш сімейні проблеми, не залатаєш дах у будинку…

Звичайно, жінкам також важливо ділитися, а не тримати все в собі. Та це й про обмін енергіями, інформацією, адже чоловік — важлива частина сім’ї, зі своєю роллю і функціями. Але під час служби на перший план виходять інші функції і ролі…

Що ж тоді робити дружині? Як підтримувати і себе, і чоловіка?

Вкрай корисно знайти схоже соціальне середовище, наприклад, коло жінок, чоловіки яких на службі.

По-перше, так ви не залишитеся сам на сам. Та ви й не сама: у багатьох жінок є схожі історії. Якщо об’єднатися, буде легше це прожити.

По-друге, з кожної історії можна взяти по пазлику собі: якусь пораду, інсайт, те, що відгукнулось.

По-третє, ми — істоти соціальні. Нам потрібно бути почутими, висловленими. Середовище однодумиць — це якраз той простір, де можна відкритись. Розповісти про наболіле, отримати підтримку, почути інших, надати підтримку.

А от у спілкуванні із чоловіком-воїном поки варто тримати фокус на іншому.

Після перемоги нас чекають свої історії і виклики, коли з’єднаються пари з різним правилами життя. Адже правила бою одні, а правила цивільного життя — геть інші. І тільки мудрість, бажання і любов двох допоможуть це подолати. І, знову ж таки, великою буде роль жінки, яка побачить чоловіка зовсім іншим. У деяких випадках — до невпізнанності.

Тож поки чоловіки на службі, раджу жінкам дивитися відео, читати про те, як допомогти коханим повернутися до цивільного життя, заново знайти своє місце в соціумі.

Підтримайте збір для Мар’яни Охремчук та її чоловіка, бійців ЗСУ!
Купуємо регулярно й усе необхідне: від теплого одягу і форми до кави та смаколиків. Хочу підтримати >>>