358
13 Червня, 2015
Україна маленьких містечок зовсім інша. Вона щира, добра, неймовірна гарна і дуже бідна. І дуже хочеться вірити, що ми рухаємося в майбутнє широкими кроками, проте, райони і села лишаються далеко у “совку”, і ще необхідно дуже багато роботи для того, щоб витягти його з цієї діри.
Моя особиста історія любові до роботи з селами почалася з сільських голів. В одному з проектів, які ми реалізовуємо в Ресурсному центрі ГУРТ, мені випала можливість бути координатором, і тоді, я ще не уявляла, який кайф допомагати людям реалізовувати їхні мрії. Моім першим завданням було налагодити комунікацію з сільськими головами 8-ми сіл Кіровоградської та Черкаської областей. Просто домовлятись з ними не виходить.
Ця тонка межа є гарантією успішної роботи з селами.
Проект «Розвиток малого підприємництва в сільських громадах України» є крутим прикладом того, що можна забезпечувати реальну, а не фейкову, допомогу людям, які готові розвивати село своєю працею та вірою в успіх. Проект реалізовується Ресурсним центром ГУРТ за підтримки Фонду «Монсанто».
В межах діяльності ми, зібравши кожну громаду, проаналізували які потреби є незадоволеними в селі і який бізнес може їх задовольнити.
Або перукарні, будівельного магазину, кафе… Такі збори ми проводили у форматі Світового кафе, і я переконалась у ефективності цієї дуже простої технології роботи з групою.
Потім, потенційні підприємці, які зацікавлені у реалізації найпріоритетніших ідей, мали можливість відвідати безкоштовний тренінг «Розпочни свій бізнес» та навчитися прораховувати бізнес та складати бізнес-план. Після цього вони надавали ці бізенс-плани на конкурсну комісію та отримували матеріальну допомогу на старт або розвиток власного бізнесу. Середня сума допомоги – 20-25 тис. грн.
Цей дуже простий алгоритм роботи є дійсно ефективним, хоча і з перешкодами: як виявилось, зібрати 5 підприємців з одного села, де населення 1500 осіб, є не так легко. Я проводила годинні розмови з кожним учасником, щоб переконати його, що це не кредит, не намахалово, не передвиборча компанія, не підстава, що можна довіряти і тому подібне.
І вчора, прийшовши у спортзал у с. Верхнячка Черкаської області, аптеку у с. Колодисте, Синьки я побачила цих щасливих людей, що повірили, попрацювали і були винагороджені тренажерами, обладнанням, технікою для реалізації своїх бізнес-ідей.
Адже малий бізнес – є єдиною жилкою забезпечення зайнятістю активне населення в селі. Малий бізнес – це рушій розвитку громади, бо саме підприємці зазвичай і є кістяком активу кожного села та підтримкою кожної громади.
Протрібно говорити з цими людьми про їх проблеми та цілі, розкривати нові можливості та направляти в правильне русло. Так, якби почати цю болючу і незрозумілу адміністративну реформу з глибокої просвітницької роботи з кожним селом, щоб описати можливості, шляхи розвитку та небезпеки усіх цих маніпуляцій – можливо це врятувало би процес «добровільного обєднання». В селі люди не довіряють, проте готові працювати над своїм благополуччям. Люди готові змінюватись для того, щоб розвивати своє село, лише потрібно їх спрямувати і підтримати.
Повертаючись в Київ після тижня таких оце подорожувань, я бачу пік активності: купу можливостей, зустрічей, лекцій, майстер-класів, хакатонів.
Детальніше про проект і про його результати можна почитати тут.
Про Радянську ностальгію минулої міцності та очікування блага буду писати далі.
Читайте також
Майстер-класи, що допоможуть пережити війну