Моя і не моя Прага.

Авторка:

Таня Пилипчук

засновниця платформи “Пошуршимо?”

В навушниках Urban space Ukrainian Radio.

В записнику стоси списаних ідей

В наплічнику лептоп і зеніт

В голові думки про дім, батьків, війну, волонтерів, новинні інтерпретації і політичний дебілізм

У серці радість від нового і смуток за домом.

Така оце моя Прага, українська можна сказати. Я вже давно зрозуміла, що куди б ти не їхав, якби далеко не забіг – всередині лишаєшся всеодно тільки ти, хоч і серед інших декорацій.

Нове завжди заворожує.

І не тільки тому, що звичний рельєф, мова, щоденна активність та люди змінюються, а і тому, що нове життя відкривається перед тобою: з новими можливостями, ідеями, натхненнями і перепитіями.

Скачу по бруківці в  оточенні неперевершеної, але дуже подібної архітектури, купи іноземців, велосипедистів і собак. Задумала пити менше кави, а тут це так важко, поміж затишних кав’ярень і цукерень:)

Прага вже описана мільйони разів, зафіксована на незліченній кількості фото і відчута серцями тисяч мандрівників. Закручене павутиння вулиць, сходи на пагорбах вниз і вверх, червоні трамваї, що ніби і схожі на українські з Подолу, та все ж новіші. Візерунки на стінах будинків, скульптури, вітражі, грубі двері та цікаві балкончики.

Біль в ногах, голод в шлунку, зате естетичний оргазм.

Мистецька, цікава, свіжа, різноманітна, різнонаціональна, вражаюча, прекрасна……………, чужа, холодна і багатолюдна. Місто контрастів, чи не так?

Більше всього вражає контраст пражської богеми і далеко не богемних молодих і безпритульних, накурених, наколених, наштиряних, набуханих…. Їх багато тут.

Таке воно сучасне суспільсто, де ти або пан або пропав.

Якщо прокинешся в 5-й ранку, то зафіксуєш тишу, спокій ще невимкнених ліхтарів, порожність вулиць, туман, неймовірну красу пражських мостів та річки Влтави. Дивовижне видовище.

Кажуть цей найкращий час, щоб оцінити велич Карлового мосту. Я ще до нього не дійшла так рано:)