3 блоки, що заважають розвитку. Як дозволити собі рости?

Поділитись

Авторка статті:
Таня Пилипчук,
засновниця платформи “Пошуршимо?”

Ми завершили осінній набір в спільноту “Пошуршимо?”. За останні 2 роки закритий клуб збільшився втричі, з’явилася команда, підрядники та партнери, ми оновили платформу, я налагодила фінансовий та податковий облік, залучаю консультантів для роботи й загалом ми активно ростемо.

Сезонні відкриття реєстрації — найвідповідальніший період в проєкті, бо це індикатор чи на одній ми хвилі з аудиторією і має прямий вплив на потужності спільноти в майбутньому.

Також це гарний привід проаналізувати, що і як спрацювало. Отож, я сиджу якось вранці, аналізую результати в перспективі останніх років, намагаюся знайти кореляції, що від чого залежить, що на що повпливало. І розумію, що першопричиною росту проєкту і всіх поворотних рішень були мої особисті блоки, які я змогла побороти. Не стратегії, не “воронки” чи маркетингові кампанія, а мої блоки!


Я – це єдине, що зупиняє мене та обмежує у можливостях те, що роблю.

3 блоки, що заважають рости

Звучить парадоксально, але так воно і є. Тільки наші внутрішні обмеження диктують нам, що ми зможемо, а що і пробувати не вартує, як має бути правильно і навіть куди рухатися, чого ми варті. Але розберімо успіхи проєкту через призму цих перепон.

Я ненавиділа продавати

О так, почнемо з найскладнішого. Я не просто не любила продавати, я цього панічно боялася. Навіть зараз є залишки цього відчуття, коли в мене починає дрижати голос, трусяться руки й кидає в піт щойно заїкаюся про якийсь платний продукт.

Я зрозуміла, що це проблема, коли помітила як нескінченно говорю про безкоштовні програми “Пошуршимо?”, і як тихенько й лаконічно розказую про клуб та планери, які є платними.

Тому я почала копати й дійшла висновку, що загалом цей блок має коріння в дитинстві, яке припало на 90-ті роки. Нам було непросто фінансово, батьки дуже працювали, щоб нас забезпечувати, я продавала на базарі овочі, які ми самі вирощували й ненавиділа, коли зі мною торгуються. Від того моє ненормальне відношення до грошей: не позичати в когось, не торгуватися, бути незалежною фінансово, применшувати свої очікування щодо ЗП ….. і ну так, не продавати.

І коли ти усвідомлюєш як це працює у твоїй голові і як це є насправді, то все стає по місцях. Я випрацювала свій механізм: не продаю, а поширюю користь, розказую про мегапродукт, який ми створили і який може змінити життя. Я ділюся, бо дуже вірю в те, що роблю. Я розказую, бо хочу допомогти й знаю, що комусь це дуже потрібно саме зараз. В такий спосіб я забираю силу цього внутрішнього блоку і не даю йому зупинити ні мене, ні майбутніх можливостей. Інколи відголос повертається і я йду в коментарі учасниць спільноти й читаю-читаю-читаю, повертаючи себе до розуміння, яку круту спільноту ми створюємо.

Скромність, що шкодить

Це була смішна історія. Спільноті було вже майже рік. Того вечора ми пішли на вечірку, де було багато нових людей. Було цікаво, всі були досить відкриті й емпатичні. Ми розказували хто чим займається і що робить по життю. Дійшла моя черга, і все що в мене вилетіло з вуст: ну…. ем…. я роблю блокнотики й блог. В голові було “Таня, що за жесть, які блокнотики і блог? В тебе 50 людей працює в спільноті вже рік, ти кожного місяця створюєш майстер-класи, ти просуваєш тему саморозвитку в Україні, ми створюємо новий крутий продукт”, але ні, зовні це було про блокнотики й такий собі маленький блог“.Бо що я буду хвалитися такими успіхами? Ні, я ж скромна.

Вперше на це вернув увагу мій чоловік, того вечора він сказав: “Таня, якщо ти не будеш говорити про те, що ти робиш, то ніхто про це точно не буде говорити”. І до мене дійшло, що ця псевдоскромність — це зло, що страшенно гальмує розвиток проєкту.

Так я пішла у LVBS, де навчилася говорити про “Пошуршимо?” щиро і гордо. Бо я направду в захваті від того, що ми робимо і який це має ефект.

(НЕ)відповідальність

Третій блок, який я зуміла побороти за останні 2 роки — це страх відповідальності. І результатом цього є команда “Пошуршимо?”. Робити проєкт самій важко, але так ти ні за кого не несеш відповідальності, не прив’язуєшся до зарплати, на щотижневі зустрічі, на організацію роботи…. і сама загинаєшся від мільйона різнопланових задач:)

Щодо команди: як на мене, я дотягла до останнього, до критичної точки, коли далі була б просто стагнація усіх напрацювань. Завдяки самоаналізу я це зрозуміла і відчула, наскільки сама себе блокую. Це було одне з найкрутіших рішень і завдяки котрому маємо такий прогрес за 6 місяців, якого не мали за перші 1.5 роки.

Взяти відповідальність — це круте відчуття. Але перш ніж взяти його за когось, важливо візьміть за себе і своє життя. Тобто рішення є першопричиною, все інше — еволюція

Вчора у нас був ефір з учасницями спільноти щодо реалізації задумів і я зрозуміла, що дуже багато дівчат так само обмежують свої можливості й успіхи через свої внутрішні блоки й страхи. Саме тому я розписала свої відчуття так в деталях, бо знаю що щось ви точно відчували. Ми усі були там і я дуже хочу вас надихнути на рішення не піддаватися своїм страхам і працювати над ними. Не робіть їх системою координатами вашого життя. Хай краще вони будуть маленькими перепонами, пройшовши які ви стали сильнішими.

Саме так я почуваюся після кожного маленького року усвідомлення та розуміння себе. Маленька перемога, яка має величезне значення.

А які блоки ви помічаєте в себе? Як ви над ними працюєте? Поділіться своїм досвідом у коментарях.

Відкрито реєстрацію у WAITING LIST. Якщо ви бажаєте долучитися у спільноту “Пошуршимо?” – лишіть свої контакти у листі очікування. Щойно ми відкриємо наступний набір у спільноту – ви дізнаєтеся про це першими!
Напиши, якщо тобі відгукнулося

Поділитись

Читайте також

.