Саморозвиток, якого не просили: як ми змінилися за рік війни

Цей рік був найскладнішим з усіх у нашому житті. Та ми звикли до повітряних тривог, страшних новин, вимикання електроенергії. Адаптація допомогла нам вижити. Але в цьому звиканні є один нюанс: ми оновили розуміння норми й почали знецінювати все те, що прожили і проживаємо. А це колосальний досвід. Не «та то я просто втомилася, тому й туплю», «а в моїй країні вже рік повномасштабна війна, але я все одно працюю, як можу». 

Тож у цій статті я хотіла б нагадати про цінність усього прожитого. Мені хотілось би, щоб мої слова надихнули вас подумати, якою людиною ви стали за цей рік.

Наш досвід має значення

Те, що ми прожили за рік, уже величезна перемога (незалежно від того, чи здійснили ми власні цілі, продуктивними чи непродуктивним були). А перемоги, як ми транслюємо в «Пошуршимо?», варто святкувати. Бо коли ми помічаємо навіть найменші досягнення й не знецінюємо їх, то отримуємо основу для мотивації жити далі.

Тому наше завдання внутрішньо чи зовнішньо посвяткувати власну перемогу й надати цінності тому, що ми прожили цей рік. Посвяткувати — не означає знецінити втрати. Посвяткувати — це надати вагу тому, що маємо.

Наші рішення мають значення 

Звичайно, зараз — після нових досвіду, обставин і знань — може здаватися, що якесь рішення було нелогічним, десь я затупила, можна було придумати краще. Але пам’ятайте: тодішні ви зробили максимум у нереально важких умовах. Завдяки тим рішенням ви тут, де є зараз. Подякуйте собі тодішнім за ті вибори, які робили. Поверніть цим рішенням і собі цінність.

Наші емоції і стани мають значення

Наші емоції — це реакції нормальних людей, нормальної психіки на ненормальні обставини. І хай би що ви відчували — радість чи смуток, задоволення чи гнів, — це ок.

Класно приймати й любити себе роздратованою чи злою. Гарно приймати себе радісною і оптимістичною. Круто приймати себе різною. Ми маємо право на всі ці емоції.

Звичайно, бувають ситуації, коли нам легше не проживати певні стани, зупинити їх (бо дуже боляче). Та вони не зникають. Лишаються у внутрішній кишеньці й будуть там доти, доки в нас не з’явиться внутрішній ресурс на проживання. Це теж окей. Але важливо, щоб цей багаж був не надто важким.

Коли мій чоловік пішов у ЗСУ, я звернулася до психотерапевта. Відчула, що не вигрібаю сама, і попросила про кваліфіковану допомогу. Від терапевта я почула важливу думку: щоб знизити рівень тривожності, я знизила рівень емоційної чутливості. Завдяки заблокованим емоціям ми захищаємо психіку від інших складних емоцій. Але важлива межа — наскільки. У якийсь момент я зрозуміла, що перестала відчувати радість. І це було страшно, адже радість — мій мотиватор робити щось (все) у житті.

Тоді я поставила ціль повернути рівень емоційної чутливості, щоб не зачерствіти. Потихесеньку проживати якісь маленькі радості й маленькі смутки. Не щось кардинальне: якщо розблокувати весь багаж, нас може добряче винести.

Краще проживати щось маленьке, потроху вивільняти різні емоції. Мені це дуже допомагає рухатися вперед і лишатися собою справжньою, а не кам’яною фігурою, «суперсильною», «вандервумен», яка тримається купи, а одного дня починає розвалюватися на шматки. 

Зміни мають значення

Війна змушує мене ще глибше зазирати в себе, приймати те, що стереотипи й уявлення про себе змінюються. Бо ми змінюємось, і досить інтенсивно. А в такий час максимально важливо осмислювати власні зміни: тоді ми рухатимемось усвідомленіше. Усвідомленість робить нас сильнішими, бо ми вибудовуємо внутрішній стрижень. А внутрішній стрижень допомагає проживати подальші виклики.

Так відбувається апгрейд особистості — саморозвиток під час війни, якомога ми не просили, але який так чи інакше є. Та від нас залежить, чи ми додаємо до цього усвідомленості, чи кидаємо все на самоплин, куди життя заведе.  

Наш стан має значення

Нас вибиваєють з колії війна, русня, страшні події, емоційні гойдалки… Але водночас важливо розуміти: ми відповідальні за власний стан. Скажу інакше: як я почуваюся і що із цим роблю — моя відповідальність, і це дуже важливо.

Пам’ятаєте про нову формулу зізнання в любові, слова «Як ти?», які ми з перших днів писали важливим людям? Але чи часто ми запитували себе: як я? Не завадить це робити.

І бажано відповідати не усно, а на папері, з деталями: що я відчуваю, через що хвилююся, які емоції переважають. (Не забудьте виконати це завдання після прочитання статті. А ще краще, якщо ви письмово рефлексуватимете щодня. Хоча б по 5 хвилин на день, по одній сторінці. Це буде ваша пауза в цьому шаленому ритмі.)

Коли ми біжимо не озираючись, то швидко зливаємо енергію на різні емоції, новини, події. Часто ті, що поза зоною нашого контролю. У такі моменти варто повертати себе на місце — туди, де і на що можемо вплинути. Моє коло впливу — це син, сім’я, команда, проєкт, мої оточення. Я роблю максимум у цій зоні й не витрачаю останню енергію на те, що поза зоною мого контролю.

А допомагають усвідомити, де я зараз і що відчуваю, саме паузи.

Коли розумію, що в мене немає сил, то починаю діяти. Іду на масаж, навіть якщо начебто бракує часу, домовляюся про допомогу із сином, менше працюю, пріоритетизую, делегую, створюю нову організаційну структуру в «Пошуршимо?», дбаю про сон, п’ю вітаміни. Бо я втомлена й не хочу стати хронічно втомленою, адже із цього нічого доброго. Хронічна втома переходить у загальне безсилля, а воно — прямий шлях до депресії. Але цього можна уникнути, якщо реагувати ще на першому рівні втоми.

Ба більше, попереду нас чекають нові виклики. І якщо раніше здавалося, що війна — це марафон, то зараз розумію, що це — Ironman. Тобто треба не тільки пробігти на велику дистанцію, а ще пропливти певну відстань, а тоді — проїхати на велосипеді.

Це підштовхує ще більше дбати про свій стан. Бо наше самопочуття має значення. Бо ми цінні. Кожна з нас.

Підтримка має значення

Дуже важливо отримувати підтримку, натхнення і ресурс від свого середовища.

Подумайте, від яких людей ви це отримуєте. Подякуйте їм, запропонуйте підтримку у відповідь, подумайте, чи достатньо часу ви з ними проводите.

Цілком можливо, що з деким ви віддалилися. Це нормально, адже люди змінюються і важливо відпускати тих, хто хоче йти в інший бік. Натомість шукайте нових людей, оточення сили й підтримки.

Особисто я навіть не уявляю, як проживала б війну без спільноти «Пошуршимо?». Вона дає мені відчуття, що я не сама. І це в час колосальних викликів: чоловік у ЗСУ, я дбаю про сина, працюю, роблю все, щоб проєкт розвивався навіть у цих умовах.

Віра в майбутнє має значення

Я не знаю, як можна жити без мрій, особливо під час війни.  Дивитися в майбутнє, хай навіть невизначене — це велика сила. Мрії дають відчуття, що цей досвід тимчасовий. Усі війни закінчуються — це тільки питання часу. Нинішні події — це частина нашого життя, а не воно все.

Я в жодному разі не знецінюю досвід війни. Але водночас за те, щоб не перебільшувати його. Прийняти, прожити, усвідомити, що він лишиться з нами назавжди. Однак у житті ще буде і є багато всього, зокрема і світлого, позитивного. Важливо хапатися за нього вже зараз — через мрії і віру в майбутнє.

Якою людиною я стала — це також має значення

Саморефлексія, осмислення досвіду, проживання емоцій, паузи й чуття себе допомагають відповідати на запитання «Якою людино я стала? Якою хочу бути? Куди хочу рухатися?». По суті, це і є метою саморозвитку, бо він відповідає на ці питання й дає конкретні інструменти для роботи.

Війна нас усіх змінила вже і змінить ще. Але класно замислюватися, якою людиною я хочу бути, і йти до цього малими кроками. І хай ми не можемо вплинути на уряд США чи позицію ООН, та ми можемо вплинути на те, якими людьми стаємо. Завдяки чи всупереч повномасштабній війні, якої не просили і яку проживаємо вже рік.