Не тримай емоції при собі: як прожити сором, самотність, нудьгу й інші “неприємності”

Сафроньєва Галина
Поділитись

Якщо ви, як і я, народилися за часів СРСР або початків незалежності України, то, певно, добре розумієте, що таке “тримати емоції при собі”. Ще з дитинства нам втовкмачували, що хлопчики не плачуть, а дівчатка мають поводитися, як леді. Батьки заспокоювали сина, який впав з гойдалки, словами “Ти що, сюся-пуся? Не плач!”, а доньці, яка гучно сміялася, могли закинути щось на зразок “поводься гарно, ти ж дівчинка!”. І ми, слухняні діти, замовкали, витирали сльози, закарбовуючи собі надовго установку, що емоції слід тримати при собі, бо вони можуть розсердити чи засмутити наших рідних. 

Цього місяця у спільноті “Пошуршимо?” ми читали книгу “Простими словами”  від письменника Марка Лівіна та психолога Іллі Полудьонного. Ця книжка може видатися дещо незручною для тих, хто перейняв батьківські патерни поведінки і теж намагається виховати власних дітей у такому жорсткому стилі. Тут ви не знайдете відповідей на запитання “чому він/вона мене не любить”, або “як позбутися ненависті”. Проте одне я знаю точно: кожен із нас може знайти тут те, що болить, і що треба лікувати. А Марк та Ілля допоможуть вам здійснити таку операцію із саморозкриття в домашніх умовах.

Кількість зображених у книзі емоцій є досить-таки немаленькою (20), тому детально описати техніки роботи з ними буде складно. У цій статті зосереджуся лише на кількох, які, на мою суб’єктивну думку, вимагають більшої уваги, оскільки про них говорять дещо менше, ніж про ненависть, любов чи тривогу.

Сором і провина

Ці почуття ніби й схожі, однак мають одну суттєву відмінність: сором стосується людини загалом (коли ми повторюємо “я – поганий/погана”), натомість відчуття провини виникає з прив’язкою до наших дій, а не конкретно нашої особистості (“Це був поганий вчинок”). 

Психологи виокремлюють три типи провини: раціональна (наприклад, коли ми забули поступитися місцем у транспорті, але потім нам хтось із пасажирів нагадав про це); ірраціональна (часто вона передається за допомогою відчуття невидимого боргу, мовляв, ми щось “винні” коханим, батькам чи іншим людям. Однак тут потрібно шукати корінь виникнення цієї провини, і усувати його); екзистенційна (вона закладена в принцип нашого життя — наприклад, провина за те, що забруднюєш довкілля чи їси м’ясо). 

Що робити?

Зазвичай, ми відчуваємо провину, коли порушили певні домовленості (наприклад, запізнилися на зустріч із другом), але часто такі домовленості існують лише у нашій голові, тож Марк та Ілля радять виконати вправу “Пошук договору”. Слід зануритися в неочевидні причини того, через що ми відчуваємо провину, коли не телефонуємо батькам так часто, як вони хочуть, не допомагаємо колегам виконати якісь особисті доручення або ж ігноруємо робочі завдання на вихідних. Можливо, це батьківські установки на кшталт “ти маєш постійно працювати”, “ти маєш завжди допомагати іншим” тощо? Головне — знайти це “правило” і перевірити, чи воно відповідає нашим актуальним потребам.

Нудьга

Погодьтеся, бити байдики зазвичай нудно, саме тому ми придумуємо якісь додаткові фонові завдання, які б нас розважали — прослуховування музики, перевірка робочої пошти, лускання соняшникового насіння (чи це я одна така?) або поїдання всіх харчових запасів із холодильника (ну і що, що ми не голодні? Головне — щось робимо!). Але байдикування потрібне нам для того, аби переосмислити життя. Вважаєте, що я занадто гіперболізую? Ось що говорять з цього приводу автори “Простими словами”: “Окей, що цікавого можна зробити в літаку чи потязі, на нудній вечірці чи в ліжку, чухаючи червоний від шмарклів ніс? Саме це відчуття порушує багато фундаментальних запитань Куди я прямую? Чим наповнене моє життя тут і зараз?”. 

Байдикування потрібне нам для того, аби переосмислити життя.

Що робити?

Тож якщо ви хочете відчути “лікувальний ефект” нудьги, спробуйте виконати просту вправу — стежте за стрілкою годинника. Починайте від 30 секунд і поступово збільшуйте інтервал до хвилин. Вас не повинно ніщо відволікати, тобто є лише ви та годинник. Ця техніка особливо буде корисною для тих, хто часто тривожиться і не може знайти собі місця перед важливою подією.

Самотність та усамітнення

Як зрозуміти різницю між ними? Коли ми самотні, зазвичай, нам погано. Коли ж ми усамітнюємося, то відчуваємо мить піднесення, бо робимо те, що до душі. Самотність виникає тоді, коли є нестерпне бажання “сконтактуватися” з кимось, але немає такої можливості. І коли людина тривалий час перебуває в такому стані, то вона опиняється віч-на-віч із постійним колесом неприємних думок, на зразок “Я самотній/самотня і нікому не потрібний/потрібна”. 

Що робити?

Проте якщо ви думаєте, що вирішити проблему самотності можна завдяки контакту з іншою людиною, то не все так просто. Багато людей так і не здобули навичок соціалізації — їм важко ставати ініціаторами розмови та взаємодіяти, тож психологи виокремлюють три поради для самодопомоги в скрутні моменти

  • знайти контакт із собою; 
  • відділяти самотність від себе (не ототожнюватися з цим відчуттям);
  • практикувати усамітнення (але не на тривалий час, бо це може зіграти в злий жарт).

Безсилля

Якщо до сьогодні ви сприймали цю емоцію винятково в негативному контексті, то настав час її переосмислити. Як зазначають автори, за допомогою зменшення власної всемогутності ми краще розуміємо свої межі: “Що я можу, а чого — ні? Що контролюю, а що від мене не залежить? Скажімо, у мене не вийде скочити на три метри у висоту, але я можу стрибнути на метр сімдесят, а якщо почну тренуватися, то сягну і двох. Зустріч із безсиллям у якомусь сенсі — це звірка орієнтирів. Де я перебуваю і куди мені далі рухатися?”. 

За допомогою зменшення власної всемогутності ми краще розуміємо свої межі.

Що робити?

 Для кращого пропрацювання цієї емоції психологи радять виконати одну просту вправу “Що мені до снаги?” – як тільки ви стикнулися із безсиллям, спробуйте перенести ситуацію на аркуш паперу, розділивши його на дві половини. У першій ви описуєте все те, що не можна змінити (на вашу думку). У другій — вказуєте все те, на що ви маєте вплив. Таким чином, ви водночас вчитеся приймати безсилля, але при цьому бачите перспективи — те, що вам до снаги.


Що ж таке емоції? Яку роль вони відіграють у нашому житті? Звідки вони беруться та що з ними робити? Від чого залежить наша поведінка і я правильно виражати емоції та будувати повідомлення від “Я”? Усі відповіді у майстер-класі “Я і мої емоції” від Анни Мельник.

Хочете збагнути свої емоції? Зверніть увагу на цей майстер-клас

img

Горе й утрата

 У житті кожного з нас завжди є ті люди, яких ми хочемо повернути, але це неможливо. Когось забрала тривала хвороба, хтось помер дуже раптово, хтось загинув — об’єктивно наші втрати однакові за рівнем болю, однак суб’єктивно все зовсім не так: “Що вище цінність, то гіркіша втрата”, стверджують автори “Простими словами”. У той момент, коли світ валиться з-під ніг, здається, що з горем неможливо співіснувати, але вихід таки є — давати волю почуттям і не боятися просити рідних про підтримку. Інколи ми думаємо, що стаємо слабшими, коли перебуваємо в позиції “прохача”. Але насправді все зовсім по-іншому: тільки воістину сильна людина здатна визнати, що потребує допомоги. 

Що робити?

Також психологи рекомендують долучатися в групи підтримки, де можна зустріти людей, що опинилися в схожих ситуаціях. Адже так ми проявляємо емпатію та дещо зменшуємо біль самотності. На завершення Марк Лівін та Ілля Полудьонний пропонують вправу для осмислення втрати близької людини. Йдеться не лише про смерть, а й про колишні романтичні стосунки, яких вже не повернути. Спробуйте відповісти на сім запитань:

  1. Яким було життя із цією людиною?
  2. Що я цінував/-ла у ній та із чим боровся/-лася?
  3. Чи навчився/-лася я в неї чогось хорошого?
  4. Чи навчився/-лася я в неї чогось поганого?
  5. За що я вдячний/-а цій людині?
  6. Що я хотів/-ла б їй сказати?
  7. Як змінилося моє життя через цю втрату?
Не хочу закінчувати цієї статті на сумній ноті, тому закликаю вас написати її продовження в коментарях — які емоції ви відчували, читаючи цей текст? Яке почуття є вашим улюбленим і чому? А якщо ви вважаєте, що цей відгук на книгу “Простими словами” може стати комусь в пригоді, то діліться ним з іншими —  примножуймо вміння розбиратися у власних емоціях!
Долучайтеся у спільноту саморозвитку “Пошуршимо?”. Це онлайн ком`юніті для жінок, що разом творять продуктивне життя в гармонії з собою. У спільноті щомісяця відбуваються майстер-класи, відеоконференції, спілкування в чатах, діє книжковий клуб. долучитись

Напиши, якщо тобі відгукнулося

Поділитись

Читайте також

.