Стати тими, ким завжди хотіли бути: 10 уроків від героїні роману “Їсти, молитися, кохати”

Сафроньєва Галина
Поділитись

“Їсти, молитися, кохати” — з цих трьох слів мені найбільше подобається останнє (хоча ловлю себе на думці, що в період карантину більше практикую перше заняття). І так виходить, що однойменна книга загалом про любов — не лише в романтичному вимірі, а й у набагато глибшому. Елізабет Ґілберт — одна з небагатьох американських письменниць, яким дуже добре вдається фліртувати зі словами, водночас фліртуючи із читачами. То що ж ховається за історією тридцятирічної розлученої жінки, що шукає себе (спойлер: і знаходить) на різних континентах і різних заняттях? І як ми можемо запозичити її досвід, перенісши його на власну реальність?

Зміна життя можлива завдяки зміні мислення

Героїня роману плакала сорок сім ночей поспіль у ванній, щоразу створюючи навколо себе “справжнє озеро сліз і смутку”, доки не наважилася розвернути русло свого життя на 180 градусів. Так, це їй коштувало часу та нервів (зрештою, як і будь-якій людині в схожій ситуації), але результат був вартим витрачених місяців пошуку. Так-от, перед тим, як нам приймати важливе рішення, слід до нього дорости внутрішньо. Обдумати. Зважити всі “за” і “проти”, аби потім не шкодувати про здійснене.

Навіть найбільш негативний досвід завжди має у собі щось добре

У випадку Ліз, саме завдяки складному етапу стосунків з чоловіком, вона наважилася на мандрівку, що змінила її життя. Якими були результати? Аби не спойлерити остаточно, скажу, що такий хід подій можна було би вигадати найкращим голлівудським сценаристам, проте все відбувалося насправді — реальним прототипом книжкової Ліз стала сама авторка. І в той час, коли вона була сама-самісінька, без грошей, “заточена в концентраційний табір для осіб у процесі розлучення”, подруга запропонувала поїхати у відрядження на Балі. А далі —  без спойлерів.

Дивитися на світ треба через серце, а не через мозок

На жаль, головною причиною краху більшості мрій стає намагання все пояснити логічно. Ми не починаємо свій бізнес, бо прагнемо прорахувати наперед всі можливі варіанти його розвитку. Ми боїмося віддавати своїх дітей на “несерйозні” мистецькі спеціальності (перепрошую за таке слово, але це те, що найчастіше чую від людей), бо мозок підказує, що це не буде прибутково. Ми відкидаємо мрію про переїзд у теплі краї, бо хвилюємося про майбутні витрати. Якби героїня роману думала виключно логічно, вона так би і залишилася жити в Америці, влаштувавшись на нову роботу і знову поринувши у звичне коло рутини. Однак вона пішла за покликом серця — і це було воістину прекрасно.

Для початку слід визначити внутрішню потребу

Для цього нам навіть не треба їхати в Індонезію, як це зробила авторка. У час коронакризи мандри стали важкодоступними, але дещо залишилося незмінним: ми можемо мандрувати всередину себе. І це буде точно найкраща подорож з усіх можливих. Для Елізабет Ґілберт поворотним моментом стало занурення в себе, свої цілі та бажання. Саме визначення своїх істинних потреб стало рушієм на шлях до першої країни — Італії. І саме з цього почалася її подорож —  і географічна, і внутрішня.

Саме ми приймаємо рішення боротися за наше життя у складних обставинах

У романі є дуже класний фрагмент про те, що на початку перебування в Італії авторку підступно полонили Депресія і Самота, попри будь-які намагання самої Ліз від них утекти: “Потім вони починають мене обшукувати. Вивертають кишені і витрушують звідти крихти радості, які я носила з собою… Депресія хапає за плече, Самота дістає питаннями. Я навіть забула про вечерю. Не хочу, що вони мене переслідували, не хочу, щоб підіймалися сходами до моєї квартири”. Який же вихід знаходить авторка? Вона вирішує боротися за власне життя і починає писати у старому приватному нотатнику, розмовляючи сама із собою. Вона пояснює, що самотня і налякана — та слухає внутрішній голос.Тому це для нас дуже хороший урок. Здаватися не можна.

Відкритість до людей — запорука сюрпризів

Мені дуже імпонувало те, що Ліз так легко і сміливо знайомилася з місцевими італійцями чи туристами, які проживали в Римі. Для письменниці такий живий досвід дотичності до культури стає прекрасною літературною базою. Для тих же, хто далекий від письменницької справи, всього лише одне знайомство може стати ключем до нового світу. Так, наприклад, після знайомства із молодою австралійкою, героїня вирішує поїхати до Неаполя, де на неї очікують наступні пригоди. Що цікаво, це рішення вона прийняла всього-на-всього після маленького діалогу із дівчиною. Тому ми ніколи не знаємо, хто і коли вплине на хід наших вчинків. Але бути відкритими для спілкування та відкриття нових людей —  це надважливо, особливо в час карантину.

Хочеш бути щасливим? Будь! 

Ця стара, як світ, приказка вже нікого не дивує. Але правда в тому, що ми самі обираємо спосіб реагування на ситуацію. Елізабет Ґілберт це передає такими словами: “Я обираю щастя замість страждання. Я це знаю. Я звільняю місце для всього прекрасного і незвіданого, що має увійти в моє життя з усіма своїми сюрпризами”. Тепер спинімося на хвилинку і подумаймо: а що ми обираємо для себе? Про що ми думаємо більшість дня? Для когось — це постійні міркування над тим, як оплатити комунальні послуги, ще хтось хвилюється через те, в який садок віддати дитину. Але за такими постійними переживаннями ми абсолютно втрачаємо нагоду відчути справжнє щастя в маленьких речах. Тому настав час зупинити постійний потік думок!

Ти перебуваєш тут і зараз, майбутнє ще не настало

Якось Ліз впіймала себе на тому, що забагато думає про те, як житиме після року мандрів. У її голові вже почав вибудовуватися план, згідно з яким вона переїде до Сіднею або до маленького містечка, знайде квартиру, в якій облаштує маленьку кімнату для медитації, пофарбує її в золотистий колір…Стоп-стоп-стоп. Цей потік думок заніс її так далеко, що вона вжахнулася: “Ти ж зараз в Індії, в ашрамі, в одному із найсвятіших місць на землі. І замість того, щоб спілкуватися з Богом, намагаєшся спланувати, де будеш медитувати через рік у квартирі, якої ще немає, у місті, яке ще не обрала?”. Дуже корисне нагадування нам усім, а особливо тим, хто постійно живе між двома ворожими таборами: роздумами про майбутнє та згадками про минуле.

Однієї сукні тобі цілком достатньо

У жодному разі я не закликаю дорогих читачок миттєво викинути з гардероба все, що там є. Насправді за цієї фразою бразильця Феліпе сховано глибший зміст. Якось у розмові з ним, авторка висловила думку, що не зможе багато розважатися на Балі, оскільки має лише одну сукню. На її думку, всі місцеві швидко помітять, що вона вбрана в одне і те ж. І тут у відповідь прозвучав комплімент: “Ти молода і чарівна, моя дорога. І однієї сукні тобі цілком достатньо”. Як згодом писала авторка, раніше вона сприймала себе як стару і розлучену жінку, однак сказані слова Філіпе не давали їй спокою ще довго. Тому нам не слід гнатися за чимось далеким і недосяжним, вважаючи, що ми здобудемо щастя як тільки отримаємо певну річ. Все, що нам треба, вже є у нас самих. Головне — вміння вчасно це розпізнати. 

Навіть найбожевільніші ідеї втілюються

Тут мав би бути цілком виправданий спойлер із кінцівки роману — як усе ж таки склалася доля Ліз? Однак не хочу розкривати інтриги, обмежившись лише цитатою від самої авторки: “Я думаю про жінку, якою стала, про життя, яким зараз живу, і про те, як довго прагнула стати такою жінкою і жити таким життям”. Тому це найкраще побажання нам усім —  стати, зрештою, тими, ким ми завжди хотіли бути.

Який урок від героїні книги “Їсти, молитися, кохати” є найбільш актуальним для вас? Пишіть у коментарях.
Долучайтеся у спільноту саморозвитку “Пошуршимо?”. Це онлайн ком`юніті для жінок, що разом творять продуктивне життя в гармонії з собою. У спільноті щомісяця відбуваються майстер-класи, відеоконференції, спілкування в чатах, діє книжковий клуб. долучитись

Напиши, якщо тобі відгукнулося

Поділитись

Читайте також

.