Ми не встигнемо все і це добре. Як обмеження приносять зміст у наше життя?

Сафроньєва Галина
Поділитись

Середня тривалість життя людини доволі коротка. Якщо ви доживете до 80 років, у вас буде близько 4000 тижнів. Але, щоб відчути своє буття сповна, життя слід вимірювати не кількісно, а якісно. Тож сьогодні ми не будемо говорити про те, як встигати все за 24 години чи як правильно планувати 52 тижні у році. Натомість зробімо акцент на усвідомленні нашого обмеженого ресурсу та що ми можемо з цим зробити. 

Нещодавно у спільноті “Пошуршимо?” читали  “4000 тижнів” Олівера Беркмена. Нижче наведу кілька глибоких думок з цієї книги, які змусили мене по-новому подивитися на поняття продуктивності. Сподіваюся після цієї статті ви також переглянете свої погляди на особисту ефективність, тайм-менеджмент й дізнаєтеся як наповнити свої 4000 тижні сенсом та радістю.


Олівер Беркмен  — британський журналіст і письменник, у 2015 році отримав нагороду за найкращу наукову історію року (Science Story of the Year) про людську свідомість. Колумніст у The Guardian та автор таких бестселерів як “The Antidote: Happiness for People Who Can’t Stand Positive Thinking” (2012)  та “ Help! How to Become Slightly Happier and Get a Bit More Done (2011)”   У 2021 світ побачив нову книгу-хіт “4000 тижнів. Тайм-менеджмент для смертних” У ній автор розповідає про те, як прийняти свої обмеження і, нарешті прийти до того, що дійсно має значення. В Україні цю книжку переклали наші партнери — видавництво “Лабораторія”. Придбати книжку можна тут >>>


5 кроків до усвідомлення своїх обмежень

№ 1 Усвідомлення реальності — найкраща система управління часом

Напевно, ви вже встигли розписати справи на 2022-ий рік, оформили свій wish list зі списком книг, фільмів та всього, що придбаєте за наступні 365 днів? Скажу чесно: я — ні. Приватну сесію підсумків 2021-го вже собі організувала, але от щодо планів на цей рік, то наразі в мені ведеться внутрішня боротьба. І головним її винуватцем став саме Беркмен, зокрема наступна його цитата: 

“Іноді свободу треба шукати не в підкоренні власного розпорядку, а у взаємодії з громадою, у різних формах соціального життя, де не вам вирішувати, що та коли робити. Це веде до розуміння того, що продуктивність часто криється не в поспіху, а в тому, щоб витрачати на певні речі стільки часу, скільки потрібно”.

Отакої! Мені пропонують не керувати часом, а стати його знаряддям — доволі-таки непопулярна концепція в нашому мегазайнятому суспільстві. Але цим вона мені і подобається. Принаймні, керуючись нею, я позбуваюся ілюзії, що маю безмежний вплив на все, що відбувається зі мною та моїм оточенням. 

Який це має вигляд на практиці? Я планую розширити простір для імпровізації у новому році і замість того, аби прагнути спланувати кожен день, тиждень чи місяць, трохи сповільнити темп і дозволити часу керувати мною та моїми бажаннями. Адже в цьому і є вся прекрасність нашого життя — воно абсолютно непередбачуване!

№ 2 Новітні технології приносять вищі стандарти в наше життя, але не додатковий час

Історикиня Рут Шварц Коуен у своїй книзі “Більше роботи для матусі” якось описала спостереження за жінками-домогосподарками, які вперше отримали доступ до “працезаощаджувальних” пристроїв, яких раніше не мали (наприклад, пилосмок чи посудомийка):

“Часу більше не стало, адже нові стандарти чистоти перекрили їхні переваги. Діставши змогу робити сорочки чоловіка білосніжними після кожного носіння, ви почувалися зобов’язаними це робити, щоб продемонструвати свою любов”. 

А тепер перенесімо цей випадок на пересічного користувача інтернетом 21-го століття. Чи з винайденням фейсбуку, інстаграму, емейлу в нас з’явилося більше часу? Абсолютно ні. Як було 24 години на добу, так і залишилося. Але з новітніми технологіями ми почали так щільно заповнювати цей час, що потонули в океані стрічок новин, постів, коментарів та вподобайок, свідомо не даючи собі змоги випірнути на поверхню. Те, що було створено як засіб спілкування на різних континентах, стало одним із найбільших пожирачів часу. 

Що ми можемо з цим зробити? Наївно продумувати в голові план із видалення всіх профілів у соцмережах чи відключення від інтернету. Але є одна річ, доступна кожному —  встановити ліміт на “зависання”: до прикладу, я маю у браузері  таймер для Фейсбуку  30 хвилин на день. На телефоні я вже давно не користуюся однойменним додатком, тому на одну проблему стало менше. Тепер лишилося розв’язувати проблему із постійною перевіркою своєї пошти 🙂

№ 3 Навіть найкращий план може вилитися у повний провал

Беркмен зробив одну дуже хорошу справу для мене: допоміг позбутися ідеалізму: “Ми не розуміємо, або відмовляємося прийняти, що будь-яка спроба перенести ідею зі світу фантазій у реальність приречена на провал, хоч як детально ми все продумаємо, бо у царстві реальності ми не маємо необмеженого контролю й не зможемо дотриматися найвищих стандартів”. 

Яскравий приклад —  ця стаття. Можете собі уявити, скільки разів я подумки промотувала в голові її ідеальну структуру, конкретні цитати, які розміщу, риторичні питання, які буду порушувати? Так-от, мій план втілився на 50%. 

Виявилося, що на письмі у мільйон разів важче оформити просту думку одним реченням, ніж я могла припустити. Тому зараз свідомо роблю фільтрацію цитат, які пишу, оскільки розумію, що вмістити все те, що мені запало до душі — нереально. Єдиний позитивний момент, який додає мені оптимізму — надія на те, що ви таки прочитаєте статтю до кінця і вона не стане провальною 🙂

№ 4 Зміщення фокусу уваги здатне принести небачені відчуття

Про вихід із режиму “автопілота” неодноразово говорили експертки спільноти саморозвитку “Пошуршимо?”, зокрема у майстер-класі “Майндфулнес”. Однак я маю одну особливість:  з величезного обсягу інформації можу запам’ятати всього-на-всього одну цитату, яка стане для мене рушійною. 

І це зовсім не означає, що я неуважно слухаю або читаю. Для себе зробила дещо інше відкриття: мій мозок втомлюється від надміру інформації, яку потім потрібно перенести в практичну площину. Тому він дуже жорстко і безжалісно все відфільтровує, залишаючи лише необхідний мінімум, як-от наступна цитата:

“Найвишуканіша страва з мішленівського ресторану може видатися вермішеллю швидкого приготування, якщо думками ви деінде”. 

Та це ж про мене! Я так часто не зауважую смаку щойно спеченої булочки лише через те, що їм її  поспіхом! Або ж коли слухаю музику на концерті, можу подумки прокручувати в мізках маршрут майбутньої подорожі. 

Тож як отримувати повноцінні відчуття та переживання у світі постійних відволікань? Відповідь лише одна: повністю зосереджуватися на предметі своєї уваги.

№ 5 Вихідні існують заради вихідних, а не підвищеної продуктивності опісля

Якби хтось мене запитав, який розділ із книги “4000 тижнів” я оцінила найвищим балом, то впевнена, що це була би частина 9 — “Переосмислюємо відпочинок”. 

Ми часто чуємо чи бачимо статистику про те, наскільки ефективнішими є працівники, що мають чотириденний робочий тиждень, аніж ті, що працюють 5 днів. Здебільшого головна аргументація полягає в тому, що коли людина більше відпочиває, потім краще працює. Ось влучна цитата кінорежисера Джона де Граафа:

 “Чому ми маємо виправдовувати життя з огляду на економіку?” 

От справді, чому ми перестали отримувати насолоду від дозвілля, намагаючися заповнити його справами? Пригадую випадок кілька місячної давності, коли під час телефонної розмови мама мене запитала, чим займаюся. На той момент я просто сиділа на кріслі і нічого не робила, однак вирішила відповісти по-іншому: “Готуюся до уроків”. Знаєте, чому? Тому що в мене було величезне відчуття незручності від того, що хтось на іншому кінці слухавки працює, а я байдикую.

Так-от, нам слід переосмислити поняття байдикування і зрозуміти одну просту річ: нічогонеробіння — це природно! І не потрібно себе за це картати. Про мистецтво відпочинку написано не так багато книг, але якщо ви впізнали себе в моїй ситуації, то дуже рекомендую прочитати книгу  Клаудії Гаммонд “Мистецтво відпочинку”. Або ж читайте нашу минулорічну статтю “Як відпочити у світі вічно зайнятих людей? 6 порад від Клаудії Гаммонд”

На закінчення Олівер Беркмен пропонує нам усвідомити “космічну незначущість” людини, тобто “зазирнути правді у вічі, визнавши свою неістотність у великій картині світобудови”. 

Від себе хочу додати лише одне: не женімося за стандартами надзвичайності, які нав’язує сучасний світ. Кожен і кожна з нас є унікальними, тому плекаймо в собі власну систему цінностей, крокуймо у комфортному темпі і прислухаймося більше до свого серця: воно — найкращий порадник.

Якщо вам відгукнулася ця стаття — залиште коментар та поширте її у соцмережах. Так ви сприяєте росту платформи “Пошуршимо?” і популяризуєте саморозвиток.

Долучайтеся у спільноту саморозвитку “Пошуршимо?”. Це онлайн ком`юніті для жінок, що разом творять продуктивне життя в гармонії з собою. У спільноті щомісяця відбуваються майстер-класи, відеоконференції, спілкування в чатах, діє книжковий клуб. долучитись
Напиши, якщо тобі відгукнулося

Поділитись

Читайте також

.