(Не) на часі. Чи можлива робота за покликом серця в час війни?

Ходорівська Уляна
Поділитись

Війна намагається нас загнати у пастку безсилля. Вона каже, що ми не боги, аби змінювати обставини. Шепоче, що не на часі зараз амбітні плани, мрії та кар’єрний розвиток. Забороняє йти за покликом серця й радить задовольнятися тим, що є. Захотілося більшої зарплати? Та ти взагалі при своєму розумі? Бери, що дають, терпи і готуйся до бідності…

Ми не безпомічні!

Як відштовхнутися від дна безсилля, віднайти у собі ресурси, відрізнити ілюзорні страшилки від дійсності, почути свої бажання й мати сміливість за ними піти, далі розповідає кар’єрна консультантка Уляна Ходорівська. 


Уляна Ходорівська працює з темами професійного розвитку, вигорання, криз, зміни сфери діяльності, самопрезентації та професійної самооцінки. Є авторкою майстер-класів про кар’єрний план та синдром самозванця на платформі “Пошуршимо?”.


Прийняти безсилля: як це зробити?

Безсилля з’являється, коли не виходить подолати обмеження, яке здається більшим і сильнішим, ніж ми.

Наприклад, вільне пересування, перебування поруч зі своїми рідними в одному просторі. Від когось ми не можемо відійти, як-от діти біля яких ми маємо бути поряд, а  до когось, навпаки, —  не можемо наблизитись, бо вони воюють на фронті. Це важко прийняти, тому що ми не здатні зупинити війну, як би цього не бажали. Впливати на цю ситуацію можемо, але доволі обмежено. І ось тут настає момент прийняття безсилля: існують речі, які  не піддаються вашому впливу.

Я рекомендую взяти аркуш паперу й написати перелік того, що ви не можете змінити.

Наприклад, я не можу змінити факт, що дитину небезпечно залишати в Києві з батьком; що мої рідні в небезпеці; що в Україну не літають літаки… Виділіть на цю вправу годину часу, посидьте й проживіть свій стан безсилля. 

Спочатку це дуже неприємно, але потім, коли ви пірнаєте на дно цього безсилля, там починають з’являтися ресурси. Не одразу, але будуть. Там може з’явитися лють, жалість до себе чи якесь інше почуття, яке потім трансформується в силу. Поки ми опираємося безсиллю воно породжує додаткову тривожність.

На дні безсилля лежать наші ресурси

Важливо під час виконання вправи на проживання безсилля не лишатися  на самоті. Якщо вам дуже складно, пожалійтеся комусь, знайдіть людей, які готові вас слухати (психотерапевт чи друзі). Попросіть їх підтримати вас і кажіть прямо:  “Я зараз буду жалітися. Мені треба, щоб ти  мене слухала й казала “бідний котик”, а не давала поради як жити”. Проговорюйте те, що не можете змінити, проговорюйте свої почуття.

Це непроста вправа, проте коли ми приймаємо, дійсно по-дорослому визнаємо зони свого безсилля, нам стає видно і зони, на які можемо впливати.

Наприклад, я не можу зупинити війну, навіть якщо віддам усі свої гроші. Але я можу: визначити пріоритети для донатів, проаналізувати власний  дохід і свідомо виділити “бюджет на ЗСУ” — це дозволить мені відчути себе більш безпечно у фінансовому плані, бо я не віддаю останнє, і дозволить донатити довго. 

Прийняти свою силу: на що я впливаю  по-справжньому?

А тепер запишіть, на що ви впливаєте. Наприклад, ви НЕ впливаєте на те, що у вашій компанії можливі скорочення, але ВАМ ПІД СИЛУ скласти список своїх компетенцій, піти на безкоштовні курси, консультацію до HR чи кар’єрного консультанта, який добре знає ринок, зрештою розпочати пошук іншої праці. 

Створюючи цей список, пригадайте вашу здатність просити й приймати допомогу. Пункт “я можу попросити допомоги у друзів” теж є зоною вашого впливу.

Виписуйте усе, що ви можете. Тільки не те, що можете ТЕОРЕТИЧНО, або мали б могти, якби  були ідеальними надлюдьми. Пишіть те, на що у вас зараз ДІЙСНО  є сили. Якщо у вас є пункт “знайти роботу” — запитайте себе: “чи є у мене зараз на це сили?” і дайте чесну відповідь, ок? Бо якщо сил нема, тоді зона вашого впливу — це збільшувати їх кількість та шукати допомогу того, хто полегшить вам пошук роботи й підкаже, куди рухатись.  

Страхи: як відрізнити ілюзію від дійсності?

Інформаційний простір зараз наповнений різними страхами про роботу: буде інфляція, постраждали такі-то сфери економіки… Я за подібними матеріалами стежу спеціально  й можу сказати, що такі тривожні новини є ЗАВЖДИ.

Але що ми маємо зараз? Сьогодні  їх ще більше: когось звільняють, хтось залишився без зарплатні,  а дехто опинився за кордоном і не знає іноземної мови.

Похмурих повідомлень чимало, а позитивні новини рідше впадають в очі й не викликають таку яскраву реакцію. Людина влаштована у такий спосіб, що погані новини сприймає яскравіше, аніж хороші. Слухаючи апокаліптичні прогнози, запитуйте себе: “а чи немає тут перебільшення?”. Хороше питання для перевірки: “це факт, який я можу підтвердити, чи моє/чиєсь припущення?”. Нагадаю, що факт — це те, чому є докази. Допис у фейсбуці з авторитетною думкою місцевого блогера —  це припущення. 

Звісно, іноді справді ситуація є поганою, але тоді ви точно про це знаєте, бо маєте цьому факти підтвердження. Наприклад, моє підприємство закрилося і я це знаю. А буває ж навпаки: здається, у нашої компанії будуть проблеми й нам не зможуть виплачувати зарплату.  Ось це вже гіпотетичні страхи.

Війна асоціюється з бідністю, але вона не обов’язково нею є

Відстежуйте у собі гіпотетичні страхи й підозри. Вони —  один з наших головних ворогів. Чому? Тому, що ми починаємо діяти під впливом цього страху. Нам зараз цього  робити не можна, у нас сил не так багато, як до війни, і ми не можемо собі дозволити діяти просто від страху. Врахуйте, що таких жахалок буде більшати, тому що війна, зокрема, асоціюється із бідністю, але вона не обов’язково нею є.

Економіка рухається, я постійно бачу якісь вакансії, спостерігаю кейси як люди знаходять роботу в Україні та за її межами. Чим менше ви боїтеся, тим більше ви можете зробити реальних дій для себе. Тому перевіряйте інформацію на оці “здається”, дивіться, чи є їм підтвердження.

Філософія зубожіння: дозвіл на бажання

Приймімо факт, що ми не там, де б хотіли бути. Подумайте, що ми з цим можемо зробити: як переміститися туди, куди я хочу? Як розібратися, чого ж я прагну?

І тут починається: “Я хочу, щоб війна зупинилася”, “Перемоги України”…  І це  все добре, але зрозумійте “Я хочу, щоб Україна перемогла” — це бажання для усіх нас, а не лише вас зокрема. Поставте собі  питання: Чого я хочу для себе в плані роботи? Яка ситуація мені потрібна? Яка сума грошей є бажаною? В якій діяльності я почуватимуся добре?

Важливо не впадати у філософію бідності й зубожіння: “У нашій країні війна, значить, у нас все має бути погано”; “У нас війна значить мусимо працювати за малу ЗП”.  Ні, це абсолютно не так! Наша держава не помирає, а бореться. Навколо доволі багато можливостей, проте, якщо вас паралізував страх і погані новини, вам буде значно важче їх помітити.

До прикладу, коли у вас висока температура, це не означає, що ви вмираєте й треба припинити їсти та пити. Це сигнал, що ваш організм протистоїть вірусу. Так само й нам, елементам великого організму Україна, треба харчувати економіку, щоб ті частини організму, які зараз борються з вірусом, мали ресурс для цієї битви.

Прагніть не того, що можете, а того, що бажаєте

Тепер ми підходимо до питання: “Чого я хочу в плані роботи?” .

Тут важливо не піддаватися думкам  типу “хоч би щось було, хоч яка копійка, аби не вмерти з голоду”. 

Прагніть до чогось хорошого. Не просто того, що можете, а того, чого бажаєте. Ви завжди встигнете знизити ваші очікування, якщо побачите, що на ринку дійсно немає бажаних пропозицій. Але це треба перевірити ретельно, а не двічі пройшовшись по сайтах пошуку роботи, чи не так? Сформулюйте свої бажання. Алгоритм як шукати роботу описаний на кар’єрному порталі Happy Monday (це партнери й друзі платформи “Пошуршимо?”)

Тож я не буду на цьому аспекті зупинятися, краще дослідіть це питання самостійно.

Скажу головне: бажайте найкращого, палайте прагненням виконувати ту роботу, яка вам цікава, бажайте потрапити в той проєкт, який вам цікавий. Хочете змінити професію? Ок, йдіть і щось паралельно вивчайте. Не сприймайте нашу ситуацію як закінчення життя, сприймайте її як продовження життя, беріть з неї максимум можливостей, які вона дає. 

Війна: трансформація ситуації 

У нас є ілюзія, що світ зламався, але насправді світ багато тисячоліть існує у перманентному стані  війни. Більша частина людства жила в часи воєн, попри це мала місце для щастя, одружувалася, народжувала дітей, розлучалася, писала твори, ходила на роботу, заробляла гроші й витрачала їх, раділа… Усе це відбувалося на фоні війни.

У зв’язку з цим пропоную нашу ситуацію трансформувати не у трагедію, а в обставини, з якими треба розбиратися. Слід поставитися до цього мужньо. Тільки не мужньо в сенсі “Я буду терпіти”, бо мужність не про це. Натомість аналізуйте, думайте як змінити ситуацію. 

Можливо вам треба перебратися в інший регіон, змінити професію, почати свою справу. А, може, варто переїхати в іншу країну. Тільки не приймайте імпульсивних рішень, кожне з них потребуватиме ретельного зважування. Наприклад, про можливості працевлаштування в новій країні варто дізнаватися заздалегідь, враховуючи фактор мови, затребуваності професії, наявності вакансій, клімату, вартості життя тощо. 

Людина може пристосуватися. Давайте не будемо в цьому вмирати. Залишаймось живими людьми, зі своїми хотілками й радощами. Це не проста задача, але реалістична.

Не всі ми на передовій, тому наша ціль залишатися живими, а  це означає створювати для себе і ближніх хорошу ситуацію. Від цього буде залежати майбутнє України й наше зокрема.

Якщо вам відгукнулася ця стаття — поділіться нею у соцмережах.
Долучайтеся на платформу саморозвитку для жінок “Пошуршимо?”. Тут щомісяця відбуваються майстер-класи, відеозустрічі, спілкування в чатах, діє книжковий клуб. долучитись

Напиши, якщо тобі відгукнулося

Поділитись

Читайте також

.