3 268
7 хв
14 Серпня, 2023

Це не нова тема для людей, які дбають про власний розвиток. Але під час війни вона «заграла новими барвами». Через небезпеку ми стаємо напруженими, нашорошеними, перестраховуємося, багато думаємо, щоб раптом не схибити. Словом, не довіряємо іншим, а ще гірше — собі.
До чого це веде, як проявляється в нашому повсякденні й робить нас нещасними, а головне — як повертати довіру до себе — розповідає коучиня Інна Турчик.
Я шукала визначення поняття «довіра до себе», але нічого задовільного не знайшла. Тому створила його сама.
Довіра до себе — це вміння діяти завжди у своїх найкращих інтересах і знати, що ти потурбуєшся про власні потреби й безпеку насамперед.
Я не раз приймала рішення не на довірі до себе, а крізь призму того, як це було в очах інших. Навіть якщо інтуїція підказувала інакше, я все одно не довіряла собі та йшла за порадою.
Коли ж почала тренувати власну усвідомленість, навчатися майндфулнес, пішла в терапію, вивчала й досліджувала себе, я зрозуміла, що довіряти собі — це фундаментально могти покладатися на себе.
Недовіра до себе дуже часто проявляється у співзалежних стосунках, де складно довіритися внутрішньому відчуттю, яке каже: «Тобі ці взаємини не потрібні, ти можеш вирулювати самостійно». Але ми залишаємося в цих стосунках, бо не віримо, що можемо вижити самі.

1. Нам дуже складно самостійно приймати рішення. Ми йдемо до інших, перепитуємо, варто чи ні щось робити.
2. Не визнаємо своїх потреб і не прислухаємося до них (починаючи з базових). То промовчали, хоч хотіли сказати, то засиділися на роботі й проігнорували бажання пообідати. Якщо ж у нас «немає» власних потреб, це бачать інші люди і просять задовольняти їхні. Але насправді в нас є власні потреби, і вони лишаються проігнорованими. Так зароджується відчуття незадоволення, розчарування й сумніву в собі.
3. Не дозволяємо собі висловлювати і проживати всі почуття. Це особливо проявляється під час війни, коли ми відчуваємо агресію, гнів, злість, але пригнічуємо їх. Ми не віримо, що можемо їх проявити, а потім повернутися в рівновагу.
Нам здається, що якщо почнемо плакати чи злитися, то нас прорве — і ми не зможемо повернутися. Насправді зможемо. Як кажуть, сльози мають дно, агресія — також. Варто вчитися проживати емоції, робити це екологічно. Якраз вираження почуттів допоможе нервовій системі нормально функціонувати, вам — відновлюватися й почуватися добре.
4. Постійно применшуємо власну цінність: у роботі, стосунках, сім’ї, колі спілкування.
Цього разу недовіра проявляється через недостатність. Насправді нас достатньо за правом народження. Відчуття недовіри до цього факту призводить до гонитви: треба робити більше, треба бути кращим… Це веде до постійної невдоволеності собою. Ми не довіряємо собі, не можемо повірити, що нас і так достатньо. Це зчитують й інші люди.
5. Надто багато обдумуємо, щоб не помилитися. Чому так? Бо ми не віримо, що нормально, адекватно підтримаємо себе, якщо щось піде не так. Іноді перфекціонізм підживлює не бажання зробити все ідеально, а страх схибити. Не інші люди, а ми самі гнобитимемо себе за помилку.
Є такі слова: коли ви падатимете, ви себе або підхопите, або підкопнете. На якому боці ви?
6. Надто вимогливі до себе: як маємо виглядати, реагувати, діяти. Ви не довіряєте, що коли будете собою, то вас усе одно прийматимуть. Недовіра до себе — це певною мірою синонім неприйняття себе.
7. Постійно порушуємо обіцянки собі. Це суттєвий розрив довіри до себе. Коли ми плануємо щось для себе, а потім відкладаємо, то цим вчинком немов говоримо собі: «Я відкладаю це, бо знаходжу важливіші справи. Я не така важлива». Поставивши наступного разу ціль, ви не зможете довіряти собі: «Ну, це ж я. Це обіцянки, які я можу порушувати, я вже робила так тисячу разів. Хіба цього разу буде якось інакше?».

Слухати себе — це розуміти сигнали своїх тіла, емоцій і мозку (думки, які виникають у певній ситуації), вміти поєднувати всі ці сигнали, робити висновки і зрештою не піддавати сумніву те, що каже внутрішній голос.
Але це ще не все. Варто не тільки чути себе, а й робити те, що почули. Інакше ми повертаємося до себе спиною.
Навіть якщо ви знайшли в себе багато проявів недовіри, не варто картати себе за це, адже ми всі протягом життя потрапляємо в таку точку чи точки, де не довіряємо собі. Але критичним є не сам факт, а те, що ми із чим робимо. Ще більше руйнуємо довіру до себе — чи цеглинка за цеглинкою відбудовуємо?
Наприклад, ви хочете змінювати професію, але вам важко зважитися на це рішення. А раптом воно хибне? А раптом «запізно» (одвічне «мені вже тридцять»)? Може, у когось запитати поради?
У мене самої був період такого вибору. Але я зрозуміла, що будь-яке рішення, яке прийму, буде моїм. Моїм рішенням я хочу пишатися. І я можу пишатися ним тільки тоді, коли вирішила щось сама, на основі того, що хочу я.
Один з найкращих способів — прислухатися до себе на всіх рівнях.
Також раджу почитати книжку «Терапія настрою», у якій ідеться про 10 когнітивних викривлень. Дуже часто ними є саме ті думки, які нас стопорять і заважають нам довіряти собі.
Так крок за кроком ви повертатимете довіру до себе.
Тут краще починати із чогось малого й дотримуватися цього. Відклали все й лягли спати, бо організм просить. Поплакали, бо відчуваєте, що після цього буде легше. Впіймали за хвоста думку «попереду зима, буде ще гірше» — і вирішили посперечатися з нею.
Це обов’язково мають бути реалістичні обіцянки. Якщо ви завчасно знаєте, що не зможете, то дієте з недовіри. Це зневажливе ставлення до себе. А повага — це ставити себе на перше місце, тримати перед собою слово, робити кроки, бо у вашому житті ви найважливіша людина.
Так, довіра до себе не будується за один раз і не з’являється за помахом чарівної палички. Потрібні тривала, добра увага й робота, щоб зцілювати це. Але результат — спокій, рівновага, щастя, опора на себе — вартує цих зусиль.
Читайте також
Майстер-класи, що допоможуть пережити війну