Помилки і невдачі: як не дати їм зруйнувати самооцінку

Ми не застраховані від хиб і програшів. Нас можуть звільнити, нам можуть відмовити в роботі, ми можемо днями відходити після закриття бізнесу чи розриву стосунків. Навіть якщо минулі 157 разів вигравали. Навіть якщо перевагу віддали комусь начебто слабшому, ніж ми. Але чи можна полегшити цей шлях? Як зробити так, щоб після нового програшу не доводилося зішкрібати рештки самооцінки?

У цій статті кар’єрна консультантка Уляна Ходорівська пояснює, чому ми так боляче сприймаємо програші, як їх проживати й перетворювати на уроки та що варто зробити, щоб пом’якшити удар від помилки.

Якщо програші — це нормально, то чому ми так боляче їх сприймаємо?

Як суспільство ми еволюціонували до тієї точки, де програші перестають бути чимось поганим. Якщо ми візьмемо суспільство 300, 500 чи 600 років тому, програш мав драматичне значення. Поразка у війні означала втрату всього, зіпсована репутація — теж (людину називають відьмою чи єретиком і палять на вогнищі; або ж виганяють з громади й лишають наодинці). Тобто програш мав дуже високу ціну й фактично був невідновним.

Натомість індустріальне суспільство, суспільство ризику, ставиться до програшів і помилок як до уроків. Звільнили з роботи, бізнес не спрацював чи партія програла на виборах — це просто привід зробити висновки й піти далі.

Проте ми живемо в дуже неоднорідному світі. Тож наше ставлення до помилок і програшів визначається тим, які люди нас виховували. Наші батьки, дідусі й бабусі та вчителі можуть належати до іншого суспільства, що сприймає помилки як «жах-жах». Це відгомін «совку», де хиба коштувала життя чи змарнованих років і шансів: «винуватця» могли вигнати з комсомолу, заслати в Сибір чи навіть розстріляти.

Так, світ змінився, але шаблони поведінки — ні. Щоб трансформувати їх, потрібні свідомі зусилля, і багато.

Програш стався. Що робити?

1. Дозволяємо собі проживати різні емоції

Ви можете відчувати горе, що вас звільнили чи не взяли в проєкт, бо із цією справою були пов’язані великі надії. По суті, ви втратили не лише роботу, а й майбутнє, на яке так сподівалися. І часто — не з вашої (чи не тільки з вашої) відповідальності.

Ви можете дуже засмутитися й почати картати себе.

Ви можете образитися. Чи розізлитися, що з вами так вчинили.

І це ок. Питання в тому, як ви це проявляєте. Якщо екологічно — наприклад, дали собі поплакати, погарчати, розказала п’ятьом людям, як це несправедливо — то ваша злість, найімовірніше, швидко скінчиться. Адже якщо емоція не заборонена, а проявлена, вона триває не надто довго (10–20 хв). Буває ж так, що ми забороняємо собі відчувати. Типу «я хороша, я не злюсь». Це не найкращий для себе шлях. Краще позлитися чи інакше випустити емоцію.

Поділюся власним прикладом. Я здала водіння з п’ятого разу. Якщо перший і другий рази була не готова (це стало зрозуміло ще на іспиті), то на третій і четвертий — якраз таки готова. Після другої невдалої спроби я прямо з екзаменаторської машини заломилася в місцевий лісочок і там гарчала й ридала від фрустрації, тому що мені доведеться цим займатися ще. Витратити ще більше часу й сил, щоб закрити проєкт.

На третій спробі я проїхала ідеально, а потім зробила дурну помилку, під час четвертої — ще дурнішу. Мені було дуже важко. Неприємно, я по одній відловлювала думки, ніби я якась не така / це жахливо / це незручно / це проблема (я складала в Литві, тож якби зразу повернулася в Україну, довелось би заново все починати).

У такі моменти важливо розуміти: у мене зараз поганий настрій, провалилася самооцінка, не хочеться нічого робити не тому, що зі мною щось фундаментально не так. А тому, що в мене недавно — годину тому, тиждень чи місяць (залежно від масштабу) відбувся програш.

Якщо ви переживаєте, що не склали іспит, це може тривати, приміром, пів дня. А якщо ви не отримали роботу мрії, не вступили на омріяний факультет, розійшлися з кимось важливим, закриваєте свою справу —  це може бути й довше. Але ми проживаємо цю реакцію свідомо.

Є ще одна емоція, про яку варто поговорити окремо. Це провина.

Що робити з провиною?

Провина — дуже пасивне почуття. Я винна, що не склала іспит / мене вигнали з роботи чи не взяли в проєкт / моя кохана людина від мене пішла / у моєї дитини двійки з математики / цей стартап провалився. Це шлях, який веде в нікуди. Краще замініть провину відповідальністю. Вона не покладається тільки на вас, а ділиться між учасниками ситуації.

·  Вина — відчуття «я погана від народження й назавжди».

·  Відповідальність — це про інше: «я вчиняла якісь дії, робила якісь вибори й тепер маю наслідки», «я розбиратимуся з ними в ось такому об’ємі». Зверніть увагу: не з усіма наслідками, не на 100 %.

Ще один приклад з мого життя. На початку квітня ми з дитиною повернулися в Київ після року в Литві. Так сталося, що в цей час посилилися обстріли. Виходить, що я рік берегла її від травми, а потім привезла в Україну. Тепер вона сидить у коридорі під обстрілами. У цій ситуації є моя відповідальність (але не тільки моя — це ж не я обстрілюю), і я, певно, матиму справу з якимись наслідками. Поки наче нормально: психіка справляється. Якщо ж виникне потреба, я оціню наслідки й залучу, наприклад, психотерапевта. Звичайно, я можу з’їсти себе відчуттям провини («я погана мама»), а можу згадати, що в мене були серйозні підстави так зробити.

Тому коли ви розглядаєте власну помилку чи програш, дивіться на свої дії з погляду «чому я так зробила?». Знайдіть свою причину, свій логічний ряд. Без «яка я дурепа», а з «я ось тут, думала ось так». Не скочуйтеся в самокритику.

2. Аналізуємо, які справжні наслідки від помилки

Дуже часто відчуття провини, страх і переконання підштовхують нас до драматизування наслідків: «ах, у неї буде ПТСР», «вона травмована на все життя». Уляно, звідки ти це взяла? ПТСР розвивається в 30 % населення тоді, коли після травмувальної події були стресові фактори. Ти ж знаєш, бо якраз проходиш навчання про це. Вони тут є? Ні.

«Які реальні наслідки моєї помилки?» — це дуже важливе питання.

Наприклад, я не отримала роботу. Зараз не працюватиму в цій компанії (не ніколи, а саме зараз). Шукатиму далі.

Чи мене звільнили з роботи. Варто придивитися, може, там є не тільки негативні наслідки, а й позитивні?

·  Ну, нарешті відпочину, я вже так вигоріла.

·  Ця робота вела в нікуди, я нарешті зійшла на інший шлях.

·  Тепер я точно знаю, що мені варто вчитися казати «ні», адже до цієї ситуації призвела, зокрема, і безвідмовність. Я погоджувалася, погоджувалася, поки не отримала стільки завдань, що з усім не справлялася. Мене звільнили нібито за те, що я недовиконую, а насправді цей обсяг мали б робити три людини.

Коли помилка стає підказкою чи подарунком

Помилка не завжди веде до найгіршого. Інколи хиби допомагають покращити певні механізми в роботі.

Наприклад, працівник зробив помилку в контракті. Її встигли виловити, але вже на рівні вищого керівництва. На людину «наїхали». Але цей працівник зробив із ситуації висновок: добре, що припустився хиби на дрібному контракті. Тепер видно, що в роботі з угодами має бути ще одна ланка — щоб їх додатково вичитував юрист. Компанія ввела цю ланку — і захистила себе від великих втрат у майбутньому.

Часом помилка — це велика підказка й подарунок долі, що допомагає вчасно зреагувати й уникнути більших втрат згодом. Наприклад, не тягнути на себе всю відповідальність у стосунках, не нагрібати нереалістичні обсяги роботи.

Приміром, на початку повномасштабного вторгнення я з переляку набрала надто багато клієнтів. Минуло три тижні — і я почувалася на межі нервового зриву. Я зупинилася, подивилася на ситуацію і зрозуміла, що попри весь адреналін моя продуктивність нижча: 3–4 клієнти на день, а не 5–6, як у графіку. Помилка дала важливу інформацію про стан мого ресурсу й підказала, який темп мені буде комфортним.

3. Вчимося з помилок і вибудовуємо наступні кроки

Ми вже побачили, що відбулося, проаналізували наслідки, знайшли корисне в помилці. Наступний крок — вирішити, як ми робитимемо далі, а як — ні.

Можливо, ми запитаємо себе: що мені потрібно змінити в резюме, якщо на нього не реагують? Наприклад, зайти на Happy Monday, завантажити їхню книжку про резюме й почитати поради.

Дуже часто помилка свідчить, що нам не вистачило чогось: інформації, підтримки, ресурсу. І коли ми програємо, це мало говорить про нас як спеціалістів, а багато — про ситуацію і про наш вибір, як діяти в цих умовах. Я програла не тому, що погана, а тому, що не розрахувала. Тож я на майбутнє врахую це й це та візьму більше часу на роздуми.

Але один важливий нюанс: це не означає, що наступного разу я не програю. Ми програватимемо стільки, скільки житимемо. Засмучуватися через неуникність цього — це як засмучуватися, що в житті доведеться снідати або чистити зуби.

Однак можна змістити фокус, щоб він був не на помилці, а на засвоєному уроці.

Що можна зробити заздалегідь, щоб промахи не так сильно вибивали?

1. Якщо ви заходите у якийсь важливий процес, де можете помилитися, наперед знайдіть людей, які підтримуватимуть вас. У зв’язку з водінням у мене була група підтримки, я дзвонила їм і казала: «Дівчата, я приїхала на іспит без паспорта. Минулого разу не треба було, а тепер — треба, і вони ніде про це не повідомили. Я заплатила штраф і зможу складати через тиждень. Яка лажа, ну чому я не перепитала?». А дівчата — за мене: «От козли, що не повідомили. Ти в нас бусінка, давай, ти впораєшся». 

2. Складіть план «Що я робитиму, якщо в мене не вийде». Наприклад, я йду на співбесіду й переживаю, що мене не візьмуть. Що робитиму, якщо так і станеться?

·  Ще раз перечитаю резюме.

·  Спитаю в ейчара, що пішло не так.

·  Піду до кар’єрного консультанта чи коуча.

·  Ще раз перегляну свої критерії вибору роботодавця.

·  Потренуюся розповідати про себе на камеру.

Майте план на випадок програшу, а ще краще — не один, а два чи три. Це врятує вас від фрустрації, емоційних гойдалок і тотальних провалів у самооцінці.