Недостатність, непевність у собі, травми поколінь: як працювати з (не)достатністю під час війни

Запастися гречкою і цукром, накупувати одягу за вигідними цінами, придбати ще один курс із саморозвитку, відполірувати презентацію, щоб не облажатися — це не список справ під час війни, а дзвіночки про недостатність.

У цій колонці коучиня Інна Турчик розповідає, який зв’язок між недостатністю і страхом, незакритими потребами і травмами поколінь. А ще — як змінювати фільтр сприйняття, щоб нас стало «достатньо».

Читайте статтю або слухайте подкаст

Я не раз ловила себе на недостатності.

Мені постійно було недостатньо якихось курсів — і я шукала нові.

Недостатньо розмов — і я починала писати комусь, потім не встигала відповідати.

Недостатньо часу, щоб виконати заплановане й у кінці дня полегшено сказати собі: «Вау, ти молодець!».

Але із початком війни я дізналася про недостатність те, чого раніше не могла побачити.

Недостатність — це про незакриті базові потреби

Під час одного навчального проєкту я дізналася, що дуже часто травма проявляється в чотирьох основних питаннях:

·  Чи є життя простим?

·  Чи тобі достатньо?

·  Чи почуваєшся в безпеці?

·  Чи можеш довіряти людям (після пережитого досвіду)?

У цьому, зокрема, у другому питанні, я побачила ключик, який допоможе позбутися відчуття незадоволеності. Наблизитися до стану, коли можна вдовольнитися чимось меншим, але якіснішим.

Виявляється, недостатність свідчить про незакриті базові потреби, зокрема в безпеці й довірі. Усередині нас є діра, яку треба заповнити безпекою і довірою. Але цього бракує, і ми намагаємося заполонити простір: більше грошей, більше одягу, більше їжі. Або ж — більше навчань.

Недостатність — це про страх

Де незакрита база, там і страх.

Треба запасатися продуктами, бо ж війна. А раптом потім бракуватиме?

Треба купити курс і заповнити прогалину. Бо якщо інші побачать мою діру, що ж станеться?

А якщо потім у мене не буде змоги це отримати? Краще зараз, щоб точно вистачило.

Усе це про страх. Але чого ми боїмося?

Якщо це синдром самозванця, то, може, річ не в курсах, а в самоцінності?

Якщо ж переживання, що бракуватиме їжі, то звідки воно? Часом не від бабусь і дідусів, які стикалися із цим?

Недостатність — це про травми поколінь

У моїй родині заведено все доїдати й цінувати кожен шматочок їжі. Це те, що передалося від мами і бабусі. Чому так? Відповідь не в моєму досвіді (бо наше покоління завжди мало їжу на столі), а в нашій історії. Голодомор, війни, дефіцити.

Це стосується і звички зберігати застарілі речі, завалювати ними горище. А раптом згодиться?

Завдяки тренду мінімалізму ми стали звільнятися від зайвого, але потім почала пандемія, а згодом — повномасштабна війна. Недостатність стала ще гострішою. Вона маскується під обмеженість, але якщо глянути уважніше, можна розгледіти: це страх і травми поколінь, які не є зціленими.

Недостатність — це про невміння бути в моменті

Як я можу цінувати цю мить, якщо мені постійно замало? Я біжу за новими результатами — і водночас втрачаю контакт із реальністю, тим, що відбувається тут і зараз.

Якщо це про вас, то спиніться на хвильку і подумайте: а що я насправді упускаю в момент, коли думаю, наче мені недостатньо?

Недостатність — це про розвиток?

Дехто плутає недостатність із бажанням розвиватися. Але між ними суттєва різниця, і проявляється вона в нашому стані й мотивації.

Якщо ми почуваємося недостатніми, то робимо більше, щоб уникнути неприємного. Наприклад: я боюся облажатися на роботі, тому більше готуюся й викладаюся на повну.

Цей стан породжує страх і невпевненість.

Ми сумніваємося у власних силах і за нагоди ліпше скажемо «Я замало вмію, краще більше повчуся», ніж дозволимо собі помилитись і здобути уроки.

Якщо глибше, ми боїмося критики, несприйняття — а отже, втратити базову безпеку.

Та є й інша мотивація робити більше і краще. Більше нових проєктів — більше шансів побачити, як я проявляюсь. Більше навчання — більше спроб і здобутого досвіду. А отже, більше розвитку.

Тож наступного разу, коли братиметеся за нове навчання, спитайте себе: «Навіщо?». Якщо щоб комусь щось довести чи отримати сертифікат напам’ять, то це свідчить про недостатність. Якщо щоб розкривати нові грані себе, власний потенціал — то це про бажання розвиватися.

Я достатньо знаю, вмію, можу, але хочу спробувати трохи більше.

Недостатність — це про… природність

І хоч би скільки ми говорили про недостатність у негативному контексті, вона є частиною нашого життя. Ба більше, його природною частиною. Раніше вона допомагала нашим предкам вижити. Треба було більше уважності, спритності, обережності, щоб сховатися чи втекти від розлюченого звіра. Ось чому в нашому мозку є автоматичні налаштування — загострено відчувати небезпеку й бути готовим до неї.

От тільки ми живемо не в час, коли треба рятуватися від шаблезубого тигра. Недостатність перетворилася з того, що рятувало нас, на те, що псує нам життя. Але, на щастя, із цим можна працювати.

Що робити, щоб мене і мені стало достатньо?

Щоб відчувати себе достатніми, треба багато енергії і усвідомленої уваги. А також — змінювати фільтр сприйняття. Ось кілька способів, що можуть із цим допомогти.

1. Ведіть щоденники успіху.

2. Хваліть себе й інших. Щойно виникла думка про недостатність, кажіть собі: «Я молодець у тому й тому».

3. Фотографуйте хороше й переглядайте в моменти зневіри. Хай це буде нагадуванням про чудове, яке точно є в нашому житті.

4. Після висловлення недостатності додавайте «і».

«Я сьогодні недостатньо зробила по роботі… і ще вирішила справи по дому, які не могла вирішити три роки!». Мозок спершу чує критику, а потім — позитив. Я можу себе покритикувати і водночас — побачити якісь свої перемоги.

5. Спитайте себе: яка моя звичка мислення спричинює цю недостатність? Наприклад: моє глибинне переконання — я маю робити більше, щоб досягати більше. Я трансформувала його так: я маю робити ефективніше, щоб досягати більше.

6. Уявіть, як зміниться ваше життя, поведінка, настрій, якщо ви ставитиметеся до себе з позиції достатності.

Ви робите й маєте достатньо. І головне — того, що ви є, уже достатньо.

Якщо вам відгукнулася ця стаття — поділіться нею в соцмережах.