“Я не вмію радіти своїм досягненням”. Про руйнівний перфекціонізм й що з ним робити розповідає психотерапевтка

Anastasiya Makhniuk
Поділитись

Ви та людина, що має купу професійних здобутків, але немає ніякого задоволення від цього? Ваша ідея-фікс “Можна було краще”? А, може, ви серед тих, кого проковтнуло безсилля перед завданням, яке не виконати ідеально.

Здається, ви маєте справу із перфекціонізмом. Чому це не круто, як повернути у життя свободу й радість розповідає Наталка Шпот, психотерапевтка й експертка спільноти саморозвитку “Пошуршимо?”

Наталка Шпот — гештальт-терапевтка й викладачка Львівської бізнес-школи. Консультує людей та організації, навчає, допомагає усувати перешкоди на шляху до якісного життя. Має 18 років управлінського досвіду у бізнесі, зокрема в дизайні та HR. Є авторкою трьох майстер-класів у спільноті “Пошуршимо?”: “Покликання”, “Самоцінність” та “Перфекціонізм”.

Що таке перфекціонізм і де його межа?

Я б визначила перфекціонізм як бажання ідеально виконати якесь завдання, яке суб’єктивно стає настільки великим і важливим, що усі інші аспекти життя йдуть в тінь або зникають. Очікування ідеальності стає домінуючим, забирає весь фокус уваги. Робота починає контролювати мене й у чомусь обмежувати.

Перфекціонізм — коли очікування ідеальності є домінуючим. Маркер — втрата свободи.

Я взаємодію з чималою кількістю людей, знаєте, більшість з них хоче виконувати свою роботу добре. Різниця полягає в нюансах:  якщо страву посолити трішки, то вона буде смачною, а  якщо пересолити — стає не їстівною. З перфекціонізмом аналогічно: якщо його трішки — це додає азарту, драйву та кайфу, якщо надміру, то стає замало життя, але з’являється багато чекання й застрягання в майбутньому, ми не тут і тепер, ми десь.

Виконувати свою роботу добре — це класно, таке ставлення викликає повагу й визнання. Але треба відчути межу між перфекціонізмом і професіоналізмом. Межа блукаюча. Якщо я хочу бути експертом у своїй справі, то в мене точно буде імпульс провадити свою діяльність краще за інших. Маркером є ваш контроль над ситуацією: чи вирішую я скільки енергії вкладаю у задачу й скільки ресурсу розподіляю на інші сфери життя? У перфекціонізмі критичного рівня людина мало володіє ситуацією, там  навпаки — задача/ думка керує нею, це втрата свободи.

Перфекціонізм виростає із самотності та безсилля

Як ви можете здогадатися виникає перфекціонізм у ранньому дитинстві. Найчастіше це починається у віці 2 – 2,5 роки зі словами “ Я сам, я можу”. У дитинстві світ видається дуже захоплюючим. Та батьки свідомо організовують безпечний простір для малюка, як відомо, все найцікавіше лежить за його межами. Тому важливо помічати коли дитина тягнеться до якогось предмета, допомогти це отримати або пояснити чому не можна чи перемикнути увагу.  Тобто існує якась сукупність ситуацій факторів, де ми лишаємо самі із сильним бажанням та проживанням безсилля, самотності, які потім запаковуються у перфекціонізм.

Перфекціонізм формується коли імпульс вже є, а своїх сил ще немає.

Потім такій людині важко просити про допомогу, у неї навіть не виникає думка про підтримку від інших, тому що оце МОЄ бажання й до нього ніхто не має торкатися. Перфекціоністи часто не діляться своїми ідеями, а що як їх хтось вкраде? Такі люди свідомо відрізають від себе допомогу й підтримку зовні.

Успіх з гірким присмаком: наслідки перфекціонізму

У перфекціонізмі людина віддає багато енергії, а потішитися результатами не може. Навіть якщо оточення казатиме, що ти молодець, дякуватиме за працю, перфекціоніст буде переконаний: можна було і краще зробити. 

Одна із бід перфекціонізму — це велике напруження в процесі діяльності й відсутність радості від результату.

У певний момент така людина починає витягувати свою енергію з глибших ресурсів. Так  спустошує себе й стартує з “пустим баком” у наступні досягнення. Згодом настає момент, коли зростає роздратування, втрачається смак життя, адже треба фокусуватися тільки на результаті, іншим сферам життя дістається мало уваги, зникають друзі. Вам знайома ситуація, коли близькі кличуть на шашлик, а ви до цього ставитися як до марнування часу, адже можна залишитися вдома і стільки роботи переробити.

У перфекціоніста може бути чимало досягнень, але усі вони зі смаком гіркоти.

Що робити зі своїм перфекціонізмом? Відповіді у майстер-класі

img

Приручити чи утилізувати: що робити з перфекціонізмом?

Уся робота починається з помічання й з відчуття того, що перфекціонізм вам заважає.

Тобто це не просто одна-дві ситуації, а регулярна, тривала проблема, яка дійсно дошкуляє.

Перфекціоністу важливо визнати, що він не керує ситуацію, проте визнання на когнітивному рівні замало. Це має бути момент справжнього горювання, що  у моєму життя щось йде не так. І ось з цієї точки починаються зміни.

Я керую своїми ідеями та роботою, а не навпаки.

Перший крок — це спостереження за розподілом часу й енергії у різних сферах життя. Правильно, коли зберігається певен баланс. Тривожний дзвінок — коли розваги перестають вас тішити й радувати.

Другий крок —  звертайтесь по допомогу до друзів чи інших людей. Це потрібно, щоб не попадатися в капкан самотності й мати середовище підтримки.

Прибирати перфекціонізм геть зі свого життя не варто. Його слід перевести у ранг “здоровий перфекціонізм”, коли  він нам допомагає й додає азарту до звершень.

Нехай ваша мета звучить так: Я керую своїми ідеями та роботою, а не навпаки.


Чи відгукнулася вам стаття? Пишіть у коментарях. Хочете дослідити природу свого перфекціонізму? Долучайтеся у спільноту “Пошуршимо?” і проходьте майстер-клас від Наталки Шпот.
ПОТРЕБУЄТЕ ПІДТРИМКИ? Долучайтеся у спільноту саморозвитку “Пошуршимо?”. Це онлайн ком`юніті для жінок, що не шукають, а створюють себе. У спільноті щомісяця відбуваються майстер-класи, відеоконференції, спілкування в чатах, діє книжковий клуб. Це місце, де ви стаєте сильнішою! долучитись
Напиши, якщо тобі відгукнулося

Поділитись

Читайте також

.