Війну треба усвідомити, щоб вона не стала травмою. Розмова з психотерапевткою Наталкою Шпот

Anastasiya Makhniuk
Поділитись

Вже три тижні Україна живе у новій реальності. Нашу звичну картину світу зламали окупанти, через це ми зіштовхнулися з досі невідомими станами й почуттями. Наталка Шпот, досвідчена гештальт-терапевтка й експертка спільноти “Пошуршимо?”, розповіла про етапи шоку від війни, поляризацію психіки, межі відповідальності, а також про безпорадність, страх та провину. Усе приправлено практичними порадами, адже головна мета зараз — прожити війну так, щоб вона лишилася досвідом, а не травмою.

Шок від війни: як реагувати й чим зарадити?

Війна — чи не найтравматичніший досвід для нас як соціальних істот. Тому що це не вихор, не вулкан, не тайфун, не цунамі. Це насилля людини над людиною. 

Наша психіка може відмовлятися сприймати за реальність світ, в якому ворожі війська вражають цивільне населення. Коли ми бачимо розбій, порушення колективних договорів (а наша безпека керується колективним договором), то психіка входить у ступор. Відтак отримуємо гостру шокову реакцію. 

Гостра шокова реакція триває кілька годин. Людина ніби продовжує робити якісь речі для виживання, щоб справитися із ситуацією, практично не відчуває болю, не усвідомлює реальності. Це є автоматичний захист психіки. 

На цьому етапі не варто запитувати людину про її відчуття, розмовляти немає сенсу, треба максимально її убезпечити, щоб вона не завдала собі шкоди. Ця порада стосується осіб, що були безпосередньо у зоні бомбардувань  і т.п….

Далі настає фаза гострого емоційного реагування, спрямована більше всередину. Наша психіка розрізняє чи нам просто страшно, чи це реальна загроза життю.

Якщо просто страшно, вмикається реакція “бий або біжи”. Психіка знає як справитись, це той стрес, яких допомагає адаптуватися. Якщо ж ми в ситуації прямої загрози життю, то управління переходить до глибших, найдавніших частин мозку, де немає почуттів, до рептильного мозку, тому всі переживання, почуття заблоковані.

Після цього наступає фаза виходу з гострого стресу, де може бути апатія, паніка, проживання емоцій лишається недоступним. Часом люди кажуть: “Я розумію, що це жах, але не можу плакати, я знаю, що не треба цього робити, але не можу відірватися від новин. Я сильно переживаю і від цього не можу нічого робити або навпаки не хочу нічого відчувати”.  

Психіка обирає той спосіб справлятися з такою кількістю емоцій, який пов’язаний з її попереднім досвідом. Усі системи організму працюють на максимумі: автономна нервова система, ендокринна, серцево-судинна. Власне перші дні ейфорія від того що ми живемо на гормонах страху: адреналіні, кортизолі. За якийсь час організм починає виснажуватись і ми потрапляємо в апатію, відчай. 

Психіка обирає той спосіб справлятися з такою кількістю емоцій, який пов’язаний з її попереднім досвідом.

Перші 5-6 днів почуття можуть бути заморожені. Тут важливо дати людині відчуття безпечної реальності, хай навіть обмеженої. Якісь такі прості речі, щоб допомогти людині вийти шокової реакції: побути поруч, запитати як звати, поцікавитись чи їй тепло….

Ми реагуємо всі по-різному, бо поточні події можуть активувати травматичний досвід не пов’язаний воєнними діями , а ще з мирного часу, де могли закластися зони травматичного досвіду, які активуються при проживанні зовнішньої загрози. 

Ми реагуємо залежно до наявного досвіду: 

  • в якому емоційному й фізичному стані я на момент події?
  • яка у мене картина світу?
  • я відчуваю доступ до ресурсу?
  • мені є звідки чекати допомоги, чи навпаки я абсолютно сама? 

Цей етап може тривати орієнтовно 5-6 дні. 


Дивіться ефір з Наталкою Шпот. Модерує Таня Пилипчук, засновниця платформи саморозвитку “Пошуршимо?”


Емоційні коливання: куди “подіти” свої почуття?

Емоційні коливання означають, що ми починаємо реагувати на стрес, і тут важливо допомогти собі його відреагувати зараз, щоб не закласти ще один глибинний травматичний досвід. 

Якщо шкода себе, треба виплакатись і викричатись. Якщо накриває злість, подумати що я можу зробити для оборони себе та інших, куди мою злість найкраще прикласти? Треба знайти форму вираження моєї злості. Можна писати тексти, звернення, малювати плакати, “валити” сайти. Якщо є страх, подумати як я можу заспокоїти себе та інших, як можу організувати трошки більше безпеки. 

Важливо помічати кожну емоцію, не соромитись. Природні гойдалки — це нормально. Якщо ми не попадаємо в ці події знову, то виходимо з гострого стресу і у нас починає домінувати якась одна емоція.

Поляризація психіки: не робіть зі своїх людей ворогів

Зараз ми лише бачимо від кого бігти й куди бігти, замикаємося у цьому баченні й світ стає чорно-білим. Так психіка фокусується на найважливішому, економить ресурси. 

Нагадаю, що наша безпека — колективна, коли вона порушується, то дуже важливо розуміти, хто свій, а хто чужий. Слід усвідомлювати цю поляризацію і готовність психіки назвати ворогом  всіх, хто відрізняється від мене. Часом це може бути неконструктивна агресія. Бо якщо це мій сусід, який продовжує заробляти гроші, підтримує армію, але залишається вдома, то це не означає, що він ворог. 

Зараз багато людей в різних стресових реакціях. Тому ми починаємо навіть всередині свого суспільства розклеювати ярлики й образи ворога. Дуже важливо пам’ятати, що у нас є зовнішній ворог, який порушує цілісність країни, загрожує людям, незалежності, хоче перетворити наше життя в таке, яке він створив, замість нормального, відкритого і демократичного.

Тому перевіряйте куди та на кого скеровуєте свою агресію.

Картина світу: як пережити війну, щоб вона не стала травмою?

Нам живеться добре, коли картина світу осмислена, осяжна, коли світ відчувається керованим, є якась зона впливу, коли можна надати сенс своїм діям. 

Війна — це ситуація гострої інтенсивності, яка усе це ламає. Ви не можете усвідомити як взагалі таке може відбуватися, перестаєте розуміти на що впливаєте і не знаєте навіщо щось робити. 

Тому повертаємось до того, на що можна впливати: чистити зуби вранці, випити склянку води… Після цього уже слід розширити свідомість: прийняти те, що відбувається, зрозуміти це війна, але всі війни колись завершуються, треба зробити так, щоб ця закінчилася якомога швидше і перемогою на нашої сторони. 

Дуже важливо опрацювати, усвідомити те, що зараз відбувається, щоб воно стало досвідом, а не травмою

В цьому стані наша психіка збирає інформацію до організму, органів чуттів, внутрішніх органів, і фактично тче полотно свого життя. Ми кожен тчемо неперервну тканину, картину свого життя. Усі події, які відбуваються, психіка опрацьовує, усвідомлює, і робить їх досвідом. 

Дуже важливо опрацювати, усвідомити те, що зараз відбувається, щоб воно стало досвідом, а не травмою. Тому що травма це ніби різкий, гострий розрив у тканині життя, бо це щось неусвідомлене. Не створюйте цю дірку, по можливості її відразу опрацьовуйте, реагуйте, осмислюйте, приймаючи реальність.

Безпорадність, страх і провина: як працювати зі своїми емоціями?

Безпорадність дуже тяжко проживати, бо це про контрольованість світу. Втім у нинішній ситуації природно відчувати безпорадність, бо війна —  абсолютно новий досвід, складно повірити що це відбувається з нами, а також непросто визначити свою зону впливу. Тому поки ця зона впливу не визначена, буде накривати почуття безпорадності. 

Ви не можете персонально вбити путіна, але можете допомагати іншим людям. Це ваша зона відповідальності. Можете ще збирати гроші чи гуманітарку, плести маскувальні сітки. Це ті речі, які входять у вашу зону відповідальності, це те, що може робити якась конкретна Наталка. 

Прийміть свою безпорадність, те, що ви не зможете самі негайно зупинити цю війну, а тоді визначте, що під силу зробити саме вам.  Це може “зняти” частину безсилля. Тут потрібна когнітивна робота по усвідомленню своїх лімітів. 

Ви не можете персонально вбити путіна, але можете допомагати іншим людям.

Зараз тілесні практики — це найкраща допомога для нашого організму. Безперервно моніторячи новини, ми постійно перебуваємо в стресі. І слова “це неправильно, піди зроби щось корисне” працюють гірше, аніж подихати, чи відчути тепло чашки чаю. Повернення в межі тіла зменшує відчуття безсилля й безпорадності.

Страх зараз не матиме якогось розв’язку. Щоб стало легше жити, важливо знайти людей, поруч з якими ви заспокоюєтесь, або ж визначити свій спосіб самопідтримки, самозаспокоєння. 

Зі стану страху навіть не можуть вийти і ті люди, які фізично є в безпеці. Я припускаю, що активується дитяча частина. Треба знайти спосіб заспокоїти дитину всередині себе, співчувати самим собі, вдаватися до самопідтримки.

Чудово, якщо поряд є людина, яка підтримує. Для нас як для соціальних істот важливо знайти своє плем’я і разом з ним боятися, злитися чи горювати. Якщо телефонує подруга і плаче, не треба робити з себе сильну, краще поплакати разом з нею. Відчуття “я можу робити оце, моя суперсила в цьому” з’явиться, коли ми почнемо чути себе. Та якщо є потреба в допомозі — просіть допомоги. Це нормально. Зараз усе нормально.

Почуття провини сигналізує про наші межі. Під час війни складно віднайти ту межу власної відповідальності, яка може зменшити рівень катастрофи. Це реально зробити тільки повернувшись у свій розмір, в усвідомлення себе. 

Якщо я можу пекти хліб і продавати його — прекрасно, робитиму це. Коли ми у своїх межах, у нас менше почуття провини. Ще важливо момент: дівчаток вчать стримувати злість, а стримана злість перетворюється у вину і самопоїдання. Прислухайтесь, що у вашій вині звучить “я не можу щось” і перетворіть це у “я хочу”. 

Другий аспект пов’язаний з проявами подібними до горювання, до втрати важливих зв’язків і приналежності. Це прояв любові, оця вина “їм там погано, а мені тут добре” фактично говорить про великий рівень прив’язаності й горювання. Тут можна розбирати, про що саме я горюю, який цінний зв’язок я зараз не можу реалізувати. А тоді дозволити собі горювати без самозвинувачення.

Якщо ця стаття була корисною для вас — поділіться нею у соцмережах. Маєте питання, вас цікавлять певні теми? Пишіть у коментарях. будемо працювати разом для перемоги! Слава Україні!
Долучайтеся у спільноту саморозвитку “Пошуршимо?”. Це онлайн ком`юніті для жінок, що разом творять продуктивне життя в гармонії з собою. У спільноті щомісяця відбуваються майстер-класи, відеоконференції, спілкування в чатах, діє книжковий клуб. долучитись
Напиши, якщо тобі відгукнулося

Поділитись

Читайте також

.