Емоційний колабораціонізм: як відчепитися від себе й працювати в умовах війни

Кравчук Вікторія
Поділитись

«Мені соромно усміхатися, коли в країні війна».

«Я злюсь, коли інші постять фото мирного життя».

«Як я можу вийти на роботу, якщо я власниця косметичного салону? У країні війна — як можна робити масаж чи фарбувати брови?»

Щось схоже могли відчувати ви чи ваша подруга. І це ок, адже нас не вчили жити в час війни, а тим паче — працювати з емоціями в таких умовах.  А от що не ок — руйнувати себе самоїдством, табу на життя й емоційним колабораціонізмом — насамперед коли ви у відносній безпеці. Про те, як витягувати себе й економіку, читайте далі.

Таємна зброя

На днях подруга пішла до майстра і зробила манікюр. Улюблений синій.

Ще понад місяць тому це сприймалось би як щось надто буденне: подумаєш, нігті нафарбувала! Але зараз ні.

Хтось скаже: який манікюр, коли у країні війна? Інший осудить: людям нічого їсти, а вони про нігті думають! Та й усе одно ніхто не «зацінить».

Але подруга робила не для того, щоб хтось оцінив, а для себе — і для країни.

Піти на манікюр — це підтримати економіку. Запустити те, що спинилося. Заплатити тому, хто майже місяць не отримував гроші. Хоча б частково поповнити державний бюджет у формі податків.

Піти на манікюр — це підтримати власний настрій. Не новинною стрічкою єдиною. Не тільки люттю й апатією живе людина, а й усмішкою, маленькою радістю, словами про відбій повітряної тривоги. Ну гаразд: і кожним повідомленням про збитий ворожий літак 🙂

Піти на манікюр — це підтримати перемогу. Хоча б ментально: коли дивишся на синій колір і мрієш про мирне небо.

Звучить не надто переконливо? Що ж, тоді Черчилль нам у поміч. В ефірі «Як повернути мозок до роботи?» Ірина Пономарь розповіла, що в часи Другої світової британський прем’єр закликав налагодити виробництво червоної помади. Війна війною, а піднімати моральний дух людей треба. Що як синій манікюр чи червона помада може стати ще однією зброєю? Як мінімум для захисту нашого настрою та економіки.

Згадуйте цей приклад щоразу, коли забороняєте собі всміхатися. Коли не дозволяєте собі маленькі радощі — додати корицю в каву чи намастити обличчя кремом («бо ж у країні війна»).

Поки вони руйнують нашу країну, ми самі себе внутрішньо руйнуємо. Такий собі несвідомий емоційний колабораціонізм.

Кожен крок важливий

Але як тоді бути: забути, що довкола коїться, і жити звичним життям?

Відкиньмо крайнощі. Забути точно не вдасться. Але якщо ми у відносній безпеці, можемо подбати про себе й рідних, працювати віддалено чи волонтерити, то варто це робити.

А що дуже важливо — не знецінювати навіть найменші кроки.

Зробити вранці зарядку чи прийняти душ,

перерахувати гроші на військо чи купити квитки в зоопарк,

вивезти дитину в безпечне місце чи скласти гуманітарку,

посіяти розсаду чи посадити саджанець абрикоса,

спалити танк чи завалити ворожий сайт,

надати психологічну підтримку чи зупинити кровотечу,

задокументувати злочини для Гааги,

приготувати бутерброди чи зліпити вареники,

втішити рідних чи погладити кота,

перейти на солов’їну чи пообіцяти собі перейти,

записати медитації чи казки, щоб люди могли слухати на ніч,

підготувати правдиві новини чи спростувати фейки,

пошити бронежилети чи написати слова подяки військовим,

прихистити постраждалих чи розповісти про війну різними мовами,

змонтувати відео чи намалювати ілюстрації,

і тощо, тощо, тощо.

Кожен крок важливий.

Головне — робити те, що безпечно й до снаги, і не порівнювати себе з іншими.

Відчепитися від себе, відновитися й почати працювати

Порівнювати себе з іншими однаково безглуздо і в мирний час, і у війну. А в нинішніх умовах це особливо небезпечно, адже забирає дефіцитні сили.

Можливо, ви не волонтерка Леся, яка щодня складає гуманітарку для військових, а прекрасна мама, що рятує психіку своєї дитини.

Не «гостинна» баба Надя, що напоїла окупантів, а викладачка йоги, що проводить заняття й перераховує гроші на ЗСУ.

Не киянка Олена, що збила дрон банкою помідорів, а львів’янка, що на ручку смітника вішає пакет із канапками для бездомних.

Кожна людина і кожен крок важливі. І часом найперший із цих кроків — відчепитися від себе. Не порівнювати з іншими. Не займатися самоїдством. Не намагатися спланувати те, що не планується.

Другий крок — хоч трохи відновитися.

Третій — почати працювати чи здобувати нові вміння. Не відкладати на «давайтевжепіслявійни», а робити — зарядку, проєкти, домашку з англійської (якщо є на це сили).

Такими діями ми наближаємо перемогу.

Все буде Україна!

Курси, навчання й застосунки

Трохи ресурсів для підтримки і відновлення

  • «Життєстійкість» — безкоштовна програма підтримки в час війни від експертів спільноти саморозвитку «Пошуршимо?» Старт 13 квітня. Тривалість 3 дні. На вас чекає 3 ефіри на теми зміни особистості, повернення до продуктивності, відчуття ненависті й любові. Долучайтеся тут >>>
  • Застосунок для психічного здоров’я VOS
  • Застосунки з медитаціями Svitlo і Spokiy

Ресурси для вивчення мов

  • Застосунки для вивчення англійської Ling App і Drops

Курси для тих, хто хоче здобути нову професію

  • Основи цифрового маркетингу від Google 
Хочете підтримати нашу платформу саморозвитку фінансово? Здійсніть благодійний внесок на доступну вам суму; підтримайте нас самі на Patreon або розкажіть про нього іноземцям, адже тут ми створюємо англомовний контент. Зробіть покупку у нашому Etsy магазин й поділіться ним з друзями, виручені кошти з продажів йдуть на ЗСУ.
Долучайтеся у спільноту саморозвитку “Пошуршимо?”. Це онлайн ком`юніті для жінок, що разом творять продуктивне життя в гармонії з собою. У спільноті щомісяця відбуваються майстер-класи, відеоконференції, спілкування в чатах, діє книжковий клуб. долучитись
Напиши, якщо тобі відгукнулося

Поділитись

Читайте також

.