Включіться в життя: кілька думок про вихід з екзистенційної кризи

Ми не вибирали війни. Ми не вибирали екзистенційної кризи. Ми не вибирали жити із загостреним страхом смерті. Але ми стикнулися з усім цим, і єдине, що зараз можемо вибрати, — це максимально включатися в життя та працювати з власними реакціями.

Про те, яку кризу зараз переживають усі українці, у чому сенс життя, як прийняття смерті допомагає жити на повну, розповіла психологиня Ірина Юськова в ефірі нашої безкоштовної програми «Стосунки». Ділимося ключовими думками цієї зустрічі.

---

Ірина Юськова — психологиня з 13-річним досвідом. Сертифікована тренерка з розвитку емоційного інтелекту. Авторка майстер-класів «Любов до себе», «Емоційний інтелект» і «Життєстійкість».

---

Кризи природні й не зовсім

Згідно з віковою психологією, приблизно кожні сім років людина проживає екзистенційну кризу — це стан тривоги, відчуття глибокого психологічного дискомфорту в питаннях про смисл існування. Попередні сенси похитнулися, тож потрібно все переосмислити й знайти нові. Такі кризи пов’язані з різними етапами в житті — школа, університет, одруження, народження дітей тощо. Це природні процеси.

Але зараз українці переживають іншу кризу — не за власною волею і не тому, що так закладено природою. У нашій країні йде війна. Тож хочемо чи ні, та ми переосмислюємо свою ідентифікацію, ролі у війні та й у житті загалом.

Звучить дивно, та війна допомогла нам увійти в етап переосмислення себе. Якщо раніше ми чекали Нового року чи дня народження, щоб підбити підсумки, переосмислити щось і почати діяти, то зараз все інакше.

Те, що зараз з нами відбувається, — це нормальний процес за ненормальних умов. Навіть якщо ми не в Україні, а за кордоном, наша ідентифікація як українця під загрозою.

«Ідеальний» час, щоб розібратися зі страхом смерті

Коли ми говоримо про екзистенційну кризу, то рано чи пізно доходимо теми смерті. Під час війни вона особливо загострюється. Хай як дико це звучить, та час війни — «ідеальний», щоб розібратися зі страхом смерті.

Якщо людина легше приймає факт власної смертності, вона більше включається в життя. Ми не можемо цінувати день, якщо немає ночі. Ми живемо в дуальному світі, де зло й усілякий треш допомагають цінувати добро й людяність.  Так само і з прийняттям смерті. 

Це не означає, що людина лягає й чекає, коли впаде ракета. Це означає, що вона починає активізовуватися тут і зараз, жити на повну, не марнувати свого життя. Перестає розтягувати якісь питання, швидше приймає рішення (не відкладає, бо є запас років чи «дев’ять життів»).

Прийняти смертність — це припинити відкладати життя

Хай якою неприємною і болісною здається тема смерті, та вона допомагає жити усвідомленіше. Кожній людині варто прийняти те, що вона помре (це може статися сьогодні, завтра, через 20–30 років) — і якнайкраще до цього підготуватися.

Як зазвичай готуються бабусі чи дідусі? Складаються гроші й речі собі на похорон.

Як готуються псхологічно здорові особистості? Якнайкраще використовують момент тут і зараз.

Нагадування для тих, хто любить відкладати: не буде підхожого моменту. Якщо вам щось відгукується, пробуйте, не чекаючи, коли скінчиться війна чи з’явиться суперзнак. Радше з’явиться таргетована реклама 🙂

Ще одне важливе нагадування від невідомого автора: сутність пекла — коли людина, якою ви стали, зустрінеться з людиною, якою могли б стати.

Навіщо я живу?

Криза загострює питання «А в чому ж сенс життя?». У тому, щоб якнайкраще реалізувати свій потенціал.

Наші таланти — вони не геть для нас. Те, із чим ми народилися, — це заслуга батьків, роду, природи. Тому ці таланти потрібні світу.

Наша відповідальність перед своїми талантами — навчитися додаткових навичок, щоб застосовувати свої здібності, приносити цим користь світу й отримувати задоволення від своєї реалізації.

Якщо ви реалізовуєте свої таланти через силу, то, напевно, робите щось не те.

Якщо ж реалізовуєте те, що готові робити хоч серед ночі, вам це в задоволення, а ваше оточення отримує від цього користь — ви на своєму місці.

Як у вас? Ви реалізовуєте власний потенціал, на шляху до цього чи поки займаєтеся іншим і думаєте, що «ще встигнете»? Зробіть паузу й подумайте про це, а ще краще — знайдіть 15 хв для фрірайтингу. Так, не найзручніше запитання. Але з найнезручніших запитань починаються найглибші зміни.