1 472
8 хв
18 Листопада, 2022
Коли я прийшла навчатися у Львівську бізнес-школу й розказала, що створила платформу саморозвитку, мене спитали: «Таню, чи не краще зробити інший акцент? Саморозвиток викликає якийсь напряг. Нібито треба напружуватися, а це веде до негативних емоцій. Можливо, тому тобі буде важко розвивати проєкт». І в цьому було раціональне зерно. Але чому так? Чому саморозвиток часто асоціюється із чимось негативним?
За моїми спостереженнями, чимало учасниць спільноти «Пошуршимо?» народилися й виросли в дев’яностих і двотисячних. У той час батьки не мали книжок із психології і про розвиток мозку дитини. Тоді у школі нам казали «Терпи і вчись!» — навіть якщо не подобалося. Нам говорили, що хвалитися не гарно. І тепер нам важко оцінювати свої результати, складніше розвиватися, адже в голові такий ментальний багаж. Але є добра новина: ці стереотипи можна визначати й розбивати, що я і робитиму в цій статті.
Дивіться або читайте.
Нас вчать, що швидкі результати — це норма, а якщо вони не настають, то з нами щось не так. Ця філософія веде до болісних наслідків. Так, ми можемо досягнути бажаного швидко, але якою ціною? Ціною втоми, а часто — ще й хронічної.
Однак я не кажу, що швидкість — це завжди погано. У конкретних ситуаціях вона може спрацювати: ми максимально вклалися, досягли результату, а тоді якісно відновилися. Але якщо постійно гнатися на високій швидкості, можна невдовзі перегоріти, виснажитися. Саме тому в спільноту «Пошуршимо?» часто приходять дівчата із запитом на відновлення: «Я втомилася», «Я не вмію відпочивати», «Якщо я відпочиваю, мене гризе совість, що нічого не роблю».
Я прихильниця думки, що будь-який результат потребує часу й концентрації на шляху. Якщо ми поставимо це у пріоритет, то зможемо побудувати свій шлях розвитку, віднайти власний темп досягнення цілей. Темп, де інколи треба напружитися (бо ми живемо не в рожевому світі), але не постійно перебувати в цьому стані.
Це усвідомлення спонукало мене зробити спільноту саморозвитку у форматі підписки, де людина нікуди не спішить, поважає свій темп, розуміє, що суттєвий результат — це накопичувальний ефект від малих кроків.
Десь у 2013 році я прийшла на лекцію, де продавали навчання за 300 доларів. Тоді для мене це була непідйомна сума, і я її позичила, не знаючи, як віддаватиму. Звісно, це навчання не дало магічних результатів — воно стало тільки клаптиком у моєму розвитку.
Маркетингова тактика «Цей курс змінить ваше життя» не працює, а точніше — працює не так. Зміни будуть, але не миттєві. Це буде поступовий рух, крок за кроком, пазл за пазлом.
Гарно пояснити це на прикладі аналогії з колесом. Ми купуємо курс, що підтягнути результати в певній сфері (наприклад, курс із фінансів). Це означає, що в нас є потреба, і ми можемо її закрити. Цим ми немов заклеюємо дірку в колесі, щоб через неї не витікали гроші. Колесо тепер їхатиме краще, але це не вплине на напрям руху машини.
Тому для мене гармонійний, глибинний розвиток — це коли я знаю свої цінності та вчуся аналізувати себе у процесі, а не за 29 днів, поки є доступ до матеріалів курсу. Я не заклеюю дірки в колесі, а поступово складаю пазли свого життя.
Це можливо через дослухання до себе й малі кроки. Наприклад, у спільноті ми плануємо місяць, визначаємо опори тижня, щомісяця працюємо над новою темою, читаємо та обговорюємо книжку — тобто потихеньку фокусуємося на різних елементах свого життя. Не спішимо, занурюємося в теми, а не стрибаємо від курсу до курсу.
Тобто ми беремо стерно в руки й починаємо рухатися.
Немає чарівної палички чи магічної пігулки. Немає одного універсального лайфхаку. Кожен з нас має прокласти власний шлях — ізсередини назовні, коли знає, чого хоче досягти, і будує до цього маршрут, власну систему.
Це не означає, що варто забити на курси. Якщо хочеться і є потреба у знаннях, то ми купуємо, але без очікувань на миттєві зміни.
Книжка може підказати, курс — надихнути, але не вирішити всі проблеми. Шлях ми прокладаємо самі, кроки здійснюємо саме ми. То чом би не пошукати своєї системи планування? Чом не подумати, що вас надихає і робить продуктивними?
«Зараз це не те, що мені потрібно», «Я і так зайнята — куди ще саморозвиток приткнути?». Приблизно такими можуть бути наші аргументи. Наче й так, але чи не думали ми, на що витрачаємо свій час? Куди так біжимо, що в нас немає і хвилинки подумати про своє життя?
Як людина, яка довго розвивалася в темі планування, я прекрасно розумію, що не на часі = не в пріоритеті. Зазвичай люди це роблять з кількох причин.
Якщо це для нас не пріоритетно, то ми самі собі не на часі. Ми реагуємо на термінове й гасимо пожежі. Або ж забиваємо графік купою коротких (часто — неважливих) завдань, замість виділити 30 хв і подумати про суттєве.
Коли в нас є орієнтири, то впровадити це у своє життя стає набагато легше. Саме тому у спільноті «Пошуршимо?» є щотижневі зустрічі (на них ми плануємо, зустрічаємося з експертами, обговорюємо книжки й фільми) і партнерська програма, де дівчата можуть допомагати одна одній реалізовувати цілі чи впроваджувати звички, є різноманіття тем, з яких складається пазл нашого розвитку й життя.
Ось чому під час війни тема саморозвитку як ніколи актуальна. Ми шукаємо підтримки в колі однодумиць, ми пізнаємо себе по-новому, адже ми до 24 лютого й після нього — інші люди.
Розвиток дуже на часі. Ми розвиваємося як країна, як суспільство і як особистості. Це те, що допомагає нам зараз, і те, що допомагатиме нам відбудовувати себе й Україну після перемоги.
Людям часто здається, що вони надто ліниві, не зможуть, не впораються. Саморозвиток не для них. Та ще й суспільство навішує очікувань: недостатньо хороша людина, донька, дружина, мама, громадянка… Але ж насправді ми всі ОК.
З будь-якими тріщинками, заморочками, невдачами. Ми вже класні, ми ОК — це наскрізна думка «Маніфесту спільноти». Але водночас ми можемо розвиватися, покращувати себе. Це розвиток не через виправлення чогось, а через ріст.
Можливо, ви хочете краще харчуватися чи більше читати. Ви приймаєте нинішній рівень, але прагнете рухатися далі: готувати смачну і здорову їжу, снідати без поспіху або читати щоранку по годині. Ви шукаєте для себе оптимальний шлях, те, що вас мотивуватиме. Можливо, ви знайдете людину, яка працює над цією темою. А може, долучитеся до книжкового клубу. Чи знайдете однодумиць у нашому чаті, де дівчата активно діляться своїми ситуаціями, успіхами, переживаннями — й отримують підтримку.
«Зі мною все ОК». Спочатку це звучить як фраза. Потім — як твердження. А далі — як лайфхак росту: «Не вийшло? Нічого страшного. Що я із цього можу навчитися?».
Саморозвиток — це для всіх, хто хоче не застрягати на місці, а брати кермо у свої руки й рухатися. Але перед цим варто зрозуміти, куди ми їдемо, з якими ресурсами, що облегшить шлях, хто може допомогти. Для цього потрібно поставити собі питання й чесно на них відповісти. Не підгледіти в інстаграмі, не списати в подружки, не повестися на очікування соціуму. Ваші запитання — ваші відповіді — ваш шлях до росту і, сподіваюся, щастя.
І цілком можливо, що ви захочете швидше чи натхненніше дібратися до якихось власних вершин. Якщо вам на цій дорозі буде потрібна допомога чи підтримка, то я буду рада бачити вас у нашій спільноті саморозвитку «Пошуршимо?». Вона стала міцною опорою (а під час війни тим паче) для мене й для кожної учасниці.
Ми рухаємося у власному темпі, поважаємо шлях кожної. Але водночас підтримуємо одна одну, аналізуємо і плануємо, у комфортному ритмі проходимо нові майстер-класи (їх у нас майже 50), читаємо книжки й дивимося фільми та обговорюємо їх. А головне — поступово змінюємося. Пазл за пазлом, крок за кроком.
Читайте найсвіжіше
Як побудувати органічний особистий бренд? Поради з книжки «Як хотіти й отримати все?»
20 Жовтня, 2023
Читайте також
Майстер-класи, що допоможуть пережити війну
