Принципи — це природний захист ідентичності. Як знайти і не загубити себе?

Авторка:

Таня Пилипчук

засновниця платформи “Пошуршимо?”

Я завжди розповідаю, що моя справа  заснована на принципах. На платформі саморозвитку “Пошуршимо?” усі матеріали винятково українською мовою, у блозі немає реклами, ми використовуємо лише українські, європейські або американські сервіси (хоча вся кон’юнктура інфоринку в Україні заточена на СНД), ми працюємо офіційно та сплачуємо податки. 

Це все ускладнює ведення бізнесу (бо можна простіше), проте фокус на українськість є невід’ємним елементом самоідентифікації як проєкту, суб’єкта господарювання та частини суспільства. Але щоб прийняти ці рішення зараз, було здійснено чимало внутрішньої роботи. Тому цю історію я розповідаю з кількох причин: 

• поділитися яке вагоме значення має українськість та які внутрішні процеси дали мені силу говорити “ні” частіше, ніж будь-коли. 

• надихнути до аналізу ваших цінностей. 

Бути принциповою — якось “нетолерантно”

15 років тому я пишалася своєю аполітичністю і вважала це нормою. Часто погоджувалася на умови, які диктувало оточення і почувалася досить окей, адже усім  було комфортно… окрім мене. Я говорила російською, де “треба” і не просила вимкнути шансон в автобусі, бо, може, це тільки мене нудить від такої музики.

Тоді я вважала, що бути принциповою — це  нетолерантно й навіть грубо.

Принципи —  природний захист своєї ідентичності.

Зараз для мене принциповість і категоричність є невід’ємною частиною сформованої особистості. Не для того, щоб стати комусь поперек горла (хоча так також частенько буває), а тому, що це природний самозахист ідентичності. 

Шукала місце у житті, а знайшла свою ідентичність

У 17 років я приїхала з Білої Церкви до Києва навчатися в університеті, усвідомила, що розмовляю страшним суржиком, слухаю естраду (так-так, я Океан Ельзи почала слухати вже в універі) і взагалі не орієнтуюся в політичних питаннях. Загалом мені було так окей, але поруч я побачила людей, у яких все по-іншому. Це дивувало. Навіщо так напружуватися, щоб доводити щось комусь, робити незручні вибори, бо так правильно і бути такими серйозними в питаннях політики чи позиції? Це ж так напружує.

Минуло кілька років, мову я “почистила” завдяки своїм друзям із заходу України. Пішла на першу роботу, де  доводилося розмовляти  суто російською. Ну, а я що? Чому б не говорити російською, яка різниця загалом? Нагадую, це був 2008 рік.  Життя поділило мене: я на роботі та я вдома. Знаю, багато хто живе так досі.  Це тривало до липня 2012 року. Я пішла за компанію на мовний протест під Українським домом, побачила людей, які голодували за свої принципи. І це мене змусило задуматися: чому для одних людей щось має таке велике значення, а для інших —  жодного? 

Абсолютна свобода підштовхує до вибору.

Незабаром я вперше поїхала надовго за кордон, в Індонезію. Це було повністю мультикультурне середовище, де для тебе відкривається цілий світ: різні люди, різні традиції, різне середовище… ти можеш бути будь-ким і робити що завгодно. І оця абсолютна свобода змусила мене задуматися: а хто я і куди я хочу рухатися у житті? До цього я також ставила  ці питання, але відповіді здавалися очевидними: усі навколо йшли приблизно в одному темпі і в одному векторі, тому інших опцій навіть не розглядала. А тут жодних обмежень і жодних уявлень, що я хочу від життя. Це моторошне відчуття, наче ти на маленькому кораблику в океані і вирішуєш в який бік плисти і усвідомлюєш, що від цього залежить твоє життя.

Плисти проти течії: зворотний пошук себе

За кілька місяців роздумів, я зрозуміла, що плисти за течією —  не варіант. Адже можливостей, напрямків і цілей навколо так багато, що йти навмання — це “гарантія” розпачу в майбутньому, коли ти витратила час і зусилля, а результат тебе не тішить. 

І оскільки я не мала уявлення про свої цінності і що для мене важливо, то вирішила йти від зворотного: що я не хочу робити і на що не можу погоджуватися? 

Коли не маєш уявлення про свої цінності йди від зворотного: що ти НЕ  хочеш робити і на що НЕ можеш погоджуватися? 

І це мені дало вихідну інформацію про себе (звучить дивно, але з чогось треба було розпочинати): 

• Я зрозуміла, що не хочу жити за кордоном. Подорожувати, навчатися, використовувати можливості — так, емігрувати — точно ні. 

• Моя національна ідентичність має для мене важливе значення. Тому мене не привабили романтичні стосунки з іноземцями, а повірте у молодої білої дівчини на Балі є багато можливостей:))) Мені стало дуже приємно ідентифікувати себе як українку, тому природно з’явився  інтерес до того, що це насправді означає і яка історія за цим стоїть? 

• Я ставила собі питання про Бога,  різницю між вірою та релігією, адже до 22 років ця тема мене обходила дорогою.

Як втілити цінності на практиці? Відповіді у майстер-класі

Усі ці питання й відповіді потребували часу, роздумів, рішень та експериментів, але одне залишається основою — розуміння себе не приходить “нізвідки”. Воно виринає зсередини і найкращий спосіб підживити цей процес — почати знайомство із собою. Адже життя одне і витрачати його на те, що не несе для тебе ціннісного змісту — сумно. 

Коли приходить розуміння себе, за руку з ним з’являється і принциповість. Бо у суспільстві навколо так багато впливів, що коли ти знаходиш себе, потрібно докласти зусиль, щоб не загубити себе знову. 

Коли у суспільстві так багато впливів, потрібно докласти зусиль, щоб не загубити себе знову. 

Якщо вам цікаве продовження моєї історії, як всі ці пошуки себе перейшли у розвиток бізнесу та побудови життя згідно своїх цінностей — напишіть про це в коментарях.