760
10 хв
22 Липня, 2021
Я завжди розповідаю, що моя справа заснована на принципах. На платформі саморозвитку “Пошуршимо?” усі матеріали винятково українською мовою, у блозі немає реклами, ми використовуємо лише українські, європейські або американські сервіси (хоча вся кон’юнктура інфоринку в Україні заточена на СНД), ми працюємо офіційно та сплачуємо податки.
Це все ускладнює ведення бізнесу (бо можна простіше), проте фокус на українськість є невід’ємним елементом самоідентифікації як проєкту, суб’єкта господарювання та частини суспільства. Але щоб прийняти ці рішення зараз, було здійснено чимало внутрішньої роботи. Тому цю історію я розповідаю з кількох причин:
15 років тому я пишалася своєю аполітичністю і вважала це нормою. Часто погоджувалася на умови, які диктувало оточення і почувалася досить окей, адже усім було комфортно… окрім мене. Я говорила російською, де “треба” і не просила вимкнути шансон в автобусі, бо, може, це тільки мене нудить від такої музики.
Тоді я вважала, що бути принциповою — це нетолерантно й навіть грубо.
Принципи — природний захист своєї ідентичності.
Зараз для мене принциповість і категоричність є невід’ємною частиною сформованої особистості. Не для того, щоб стати комусь поперек горла (хоча так також частенько буває), а тому, що це природний самозахист ідентичності.
У 17 років я приїхала з Білої Церкви до Києва навчатися в університеті, усвідомила, що розмовляю страшним суржиком, слухаю естраду (так-так, я Океан Ельзи почала слухати вже в універі) і взагалі не орієнтуюся в політичних питаннях. Загалом мені було так окей, але поруч я побачила людей, у яких все по-іншому. Це дивувало. Навіщо так напружуватися, щоб доводити щось комусь, робити незручні вибори, бо так правильно і бути такими серйозними в питаннях політики чи позиції? Це ж так напружує.
Минуло кілька років, мову я “почистила” завдяки своїм друзям із заходу України. Пішла на першу роботу, де доводилося розмовляти суто російською. Ну, а я що? Чому б не говорити російською, яка різниця загалом? Нагадую, це був 2008 рік. Життя поділило мене: я на роботі та я вдома. Знаю, багато хто живе так досі. Це тривало до липня 2012 року. Я пішла за компанію на мовний протест під Українським домом, побачила людей, які голодували за свої принципи. І це мене змусило задуматися: чому для одних людей щось має таке велике значення, а для інших — жодного?
Абсолютна свобода підштовхує до вибору.
Незабаром я вперше поїхала надовго за кордон, в Індонезію. Це було повністю мультикультурне середовище, де для тебе відкривається цілий світ: різні люди, різні традиції, різне середовище… ти можеш бути будь-ким і робити що завгодно. І оця абсолютна свобода змусила мене задуматися: а хто я і куди я хочу рухатися у житті? До цього я також ставила ці питання, але відповіді здавалися очевидними: усі навколо йшли приблизно в одному темпі і в одному векторі, тому інших опцій навіть не розглядала. А тут жодних обмежень і жодних уявлень, що я хочу від життя. Це моторошне відчуття, наче ти на маленькому кораблику в океані і вирішуєш в який бік плисти і усвідомлюєш, що від цього залежить твоє життя.
За кілька місяців роздумів, я зрозуміла, що плисти за течією — не варіант. Адже можливостей, напрямків і цілей навколо так багато, що йти навмання — це “гарантія” розпачу в майбутньому, коли ти витратила час і зусилля, а результат тебе не тішить.
І оскільки я не мала уявлення про свої цінності і що для мене важливо, то вирішила йти від зворотного: що я не хочу робити і на що не можу погоджуватися?
Коли не маєш уявлення про свої цінності йди від зворотного: що ти НЕ хочеш робити і на що НЕ можеш погоджуватися?
І це мені дало вихідну інформацію про себе (звучить дивно, але з чогось треба було розпочинати):
Усі ці питання й відповіді потребували часу, роздумів, рішень та експериментів, але одне залишається основою — розуміння себе не приходить “нізвідки”. Воно виринає зсередини і найкращий спосіб підживити цей процес — почати знайомство із собою. Адже життя одне і витрачати його на те, що не несе для тебе ціннісного змісту — сумно.
Коли приходить розуміння себе, за руку з ним з’являється і принциповість. Бо у суспільстві навколо так багато впливів, що коли ти знаходиш себе, потрібно докласти зусиль, щоб не загубити себе знову.
Коли у суспільстві так багато впливів, потрібно докласти зусиль, щоб не загубити себе знову.
Читайте також
Майстер-класи, що допоможуть пережити війну