У нашому житті набагато більше підтримки, ніж ми думаємо. Історія учасниці спільноти

Лип'ятських Анна
Поділитись

У черешневий червень спільнота «Пошуршимо?» поділилася історією своєї учасниці Богдани Безкоровайної — про те, як помічати можливості довкола себе і приймати зміни, навіть якщо це страшно і незвично. Кавуновий серпень не відстає — поговорили з Лідією Акришорою про її внутрішні зміни, про планування як інструмент для приручення мрій, про підтримку не тільки від близьких, але й від незнайомих людей. Наприкінці Ліда ділиться підбіркою улюблених книг для саморозвитку і самолюбові — додавайте у свій reading list.

Вже 8 років Ліда живе у Відні — спершу навчалася, тепер працює у проекті «Україна в європейському діалозі» в Інституті наук про людину. Разом з істориком Тімоті Снайдером розповідає німецькомовній науковій спільноті про Україну, а також уможливлює обмін молодих українських науковців з їхніми іноземними колегами у сфері соціальних наук. Поза роботою є засновницею Українського балу у Відні, пише журналістські матеріали та намагається щотижня вибиратися у гори в пошуках нових маршрутів.

Упіймати мрію за план: як маленькими кроками рухатися до бажаного

Ліда переконана, що життя завжди скеровує нас у потрібному напрямку, варто лише помічати його вказівки. Нитки знайомств та збігів неодноразово вели дівчину до спільноти «Пошуршимо?», і врешті-решт вона приєдналася до курсу з ефективного планування «Плануй і кайфуй», з яким не тільки продумала, а й реалізувала свій суперквартал: «На початку курсу я поставила собі такі цілі, до яких раніше навіть подумки не зверталася — було так лячно! Але минув місяць, і я побачила результат! Зрозуміла тоді просту, але для багатьох неочевидну річ: коли фіксуєш свої мрії, а потім до них вибудовуєш план, навіть спершу сирий і недосконалий, то маленькими кроками починаєш рухатися до бажаного. Я це називаю “спіймати мрію за план”».

Коли фіксуєш свої мрії, а потім до них вибудовуєш план, навіть спершу сирий і недосконалий, то маленькими кроками починаєш рухатися до бажаного.

Коли Ліда таки вступила до спільноти, вона збагнула, як близько ком’юніті була до неї весь цей час. Як виявилося, серед учасниць «Пошуршимо?» була Віка, з якою Ліда не тільки разом навчалася в університеті, але й жила в одній кімнаті в студентському гуртожитку. А засновницю платформи Таню Пилипчук дівчина знала ще з часів протоверсії «Пошуршимо?» — невеликого тревел-блогу*. Ось так докупи склалися всі пазли.

*Проект «Пошуршимо?» народився у 2012 році як щоденник засновниці Тані Пилипчук про подорожі Азією. Проте усвідомлення, що себе неможливо знайти, а лише створити, підштовхнуло до розкриття й інших тем. Так почали з’являтися статті про самопізнання та особистісний розвиток, огляди книг, інтерв’ю, а згодом була створена спільнота для жінок. За ці роки «Пошуршимо?» еволюціонував у платформу саморозвитку № 1 для жінок в Україні. Більше про шлях проекту та роботу команди читайте тут >>>

Вразливість у час технологій: коли інші стають твоєю підтримкою

«Хоча я вважаю себе ефективною менеджеркою і не маю проблем із пунктуальністю, з дисципліною у мене, як не дивно, біда», — розповідає Ліда. Тільки без дисципліни не буває звичок — цеглин, із яких укладається наш день і які дозволяють поступово реалізовувати заплановане. Дівчина говорить про людську вразливість у час технологій — ми губимося в шаленому ритмі дня, застрягаємо у стрічках соціальних мереж, не чуємо себе в постійному фоновому шумі. Ліда вважає, що витримувати лінію і лишатися дисциплінованим у такому середовищі допомагають дружні розмови з самим собою та підтримка інших.

Успіх нам часто показують готовим, але у спільноті “Пошуршимо?” ти наче перебуваєш за ширмою, можеш спілкуватися з людьми, які тільки йдуть до своїх результатів.

«Успіх нам часто показують готовим — завершені проекти, щасливі обличчя на фото, яскраві краєвиди з подорожей, — розповідає Ліда. — Рідко ми чуємо про сам процес — із труднощами, розчаруваннями, моментами зневіри. Одна з причин, чому я так люблю “Пошуршимо?”, — це можливість перебувати за ширмою, спілкуватися з людьми, які тільки йдуть до своїх результатів. У такому середовищі розумієш, що ти не один, можеш радіти чи часом і сумувати з іншими, запитувати їхню думку чи ділитися своєю. Це так надихає!»

Дахові й просто звички: з чого почати і як рухатися далі

Тема дисципліни та випрацювання звичок займала Ліду, тож вона чимало над нею думала і навіть проводила експерименти. Зокрема, дівчина винайшла для себе поняття «дахових» звичок — таких, які стають фундаментом для решти. «Моя найперша дахова звичка — бути усвідомленою, уважною до своїх внутрішніх станів і всього, що відбувається навколо. Раніше у кризових ситуаціях я говорила собі, що “все буде добре”, але це не діяло! Лише згодом я навчилася розбирати свої страхи і сумніви, розуміти, що лежить у їхній основі, тож змогла нарешті знайти інші “свої” звички — ті, які справді покращують моє життя»:

  • Говорити з собою. У доброзичливій атмосфері спільноти Ліда змогла переключитися з режиму самокритика у режим друга. «Коли я тривожуся, більше не відганяю це відчуття, а фіксую — ось воно є. А потім запитую себе, чому так сталося і чим я можу собі допомогти, як себе підбадьорити. Попри простоту, це напрочуд дієвий інструмент».
  • Знайти фрази-підбадьорення. Коли Ліда навчилася бути уважною до себе і довірливо із собою розмовляти, їй вдалося відшукати фрази, які допомагають у складних ситуаціях. Наприклад: «The unknown is there for us to conquer, not to fear» («Невідоме трапляється з нами для відкриттів, а не для страху). У кожного ці фрази свої — їх можна просто тримати в голові (як це робить Ліда), записати в улюбленому нотатнику, приклеїти на стікері в потрібному місці, зробити закладку до книжки абощо.
  • Помічати свої здобутки, навіть незначні, і пишатися ними. Ліда називає це «святкуванням маленьких перемог»: «Нам так важко визнати, що результат не буває миттєвим, і так легко знецінити свої дрібні кроки у його досягненні. Тепер я намагаюся не тільки не пропускати свої міні-досягнення, але й щиро їм радіти. Від цього стає дуже тепло і натхненно».
  • Свідомо відмовлятися перед сном від соціальних мереж і читати натомість книжку — хоча би й кілька сторінок. Ця звичка видається легкою, але Ліді було не так просто її випрацювати: вмикається те ж таки знецінення — навіщо читати, якщо за 10–15 хвилин подужаєш усього маленький розділ, це ж так мало, не варто й братися! Проте розділ до розділа за два тижні перетворюються на половину книжки, а це вже істотний результат.
  • Шукати швидкого рішення для нав’язливих думок. Коли якась думка — наприклад, написати комусь листа — нав’язливо повертається до Ліди впродовж дня, вона негайно конвертує її у дію: одразу береться за лист, вирішує його взагалі не писати чи, якщо наразі він неактуальний, ставить нагадування, щоб повернутися до цієї справи за місяць. Це розвантажує «операційну систему» і допомагає ефективно справлятися з рештою завдань.

Instagram-експеримент: як не забувати про те чудове, що з нами відбувається 

«Ми часто живемо на автоматі, — говорить Ліда. — Дні пролітають так швидко, що не встигаємо їх відрефлексувати, порадіти всьому тому хорошому, що з нами стається. У результаті нам здається, що нічого вартісного і не відбувається, хоча насправді це не так!»

Такі роздуми наштовхнули дівчину на думку провести невеликий експеримент — щомісяця підбивати підсумки, писати про свої інсайти, про те, що вразило чи потішило. Для цього достатньо фіксувати, що з тобою відбувається і потроху це нотувати. 

Так, ухопившись за ідею, що кожен місяць — це маленьке життя, Ліда зробила серію публікацій в Instagram. «Місяць — це достатньо мало, щоб не здатися і забити, але досить для того, щоб помітити, що щось таки відбувається!», — говорить вона.

Стежте за Лідією в інстаграмі >>>

Підтримки у нашому житті більше, ніж ми думаємо

Лідина історія прикметна тим, що, переїхавши вісім років тому в Австрію на навчання, дівчина опинилася у чужій країні без свого звичного оточення. Часом бувало нелегко — бракувало підтримки і турботи, тож Ліда роздумувала над тим, що таке дружба, яке місце в нашому житті займають люди, чому і як ми опікуємося іншими і чого хочемо натомість для себе. 

Підтримка — це співпереживання без оцінок, коли ти емпатуєш і тобі болить те, що болить й іншому, але при цьому немає й тіні осуду чи упередження.

«Я впевнена, що ”Пошуршимо?” трапилося в моєму житті неспроста — це був момент, коли я особливо потребувала підтримки, і у спільноті я знайшла її уповні. Тут я зрозуміла, що підтримка для мене — це співпереживання без оцінок, коли ти емпатуєш і тобі болить те, що болить й іншому, але при цьому немає й тіні осуду чи упередження. Це не так просто, як може видатися на перший погляд, особливо через стереотипи та деякі культурні установки, яких ми часто навіть не свідомі. Попри це, я вчуся їх помічати і викорінювати зі свого мислення, навіть якщо вони нібито є частиною “нормального” життя», — ділиться дівчина.

Один із Лідиних інсайтів — підтримка не завжди приходить звідти, звідки ми її чекаємо: «Ми звикли, що нас підтримують рідні, друзі, кохані, але що робити, коли ти залишаєшся сам у чужій країні? Чи коли друзі не те, що не хочуть, а просто не можуть приділити тобі увагу? Я збагнула, що не менш цінними є підтримуючі жести від малознайомих чи навіть незнайомих мені людей. Водночас я радію, коли сама можу зробити щось приємне для незнайомців. Власне, за це я люблю спільноту — там багато прекрасних дівчат, не всіх із них я знаю особисто, але чимало з них охоче надішлють мені листівку, поділяться своїм досвідом, підбадьорять. Це ж неймовірно!»

Що почитати

Лідина звичка з вечірнього читання не минає дарма: багато книжок уже позаду, і ось невеликий список з її улюбленого — для саморозвитку і хорошого настрою:

  • «Дари недосконалості» Брене Браун. Книжка про вразливість та прийняття себе, що допомогла Ліді стати добрішою до себе. 
  • «Як бажає жінка. Правда про сексуальне здоров’я» Емілі Наґоскі. Бестселер New York Times про жіночу сексуальність із точки зору біології. Ліда попереджає, що деякі розділи написані доволі складно, але воно того вартує — книжка кардинально змінила її сприйняття себе і своєї жіночності. 
  • «Радикальне прощення» Колін Топпінг. Книжка про те, як працювати з образами, про стосунки з друзями і коханими, зокрема про вихід із токсичних стосунків. Буде корисна тим, хто заплутався у собі і хоче переоцінити своє «зараз».
  • «Технологія EQ-Boost. Як використовувати емоційний інтелект у бізнесі та житті» Валерії Козлової. Книжка-блокнот із методиками для підвищення рівня емоційного інтелекту та досягнення успіху в житті та бізнесі. Ліда отрималу свій примірник у «Пошуршимо?» в подарунок від Таємного Санти.
  • «Хіба ревуть воли, як ясла повні» Панаса Мирного. Перечитування шкільної програми з української літератури може бути цікавим і корисним: Ліда до сих пір під враженнями, як майстерно письменник описав, що за деяких обставин хороші хлопці можуть стати поганими. Роман добре комбінувати з текстами із соціальної психології, де йдеться про вплив ситуативних факторів та зовнішніх обставин на рішення людини. 

Якщо історія Ліди запалила й надихнула вас — лишіть коментар або поділіться статтею з друзями. А якщо зацікавила спільнота «Пошуршимо?» — запрошуємо!

Долучайтеся у спільноту саморозвитку “Пошуршимо?”. Це онлайн ком`юніті для жінок, що разом творять продуктивне життя в гармонії з собою. У спільноті щомісяця відбуваються майстер-класи, відеоконференції, спілкування в чатах, діє книжковий клуб. долучитись
Напиши, якщо тобі відгукнулося

Поділитись

Читайте також

.