Як повірити у себе і побороти страхи? Історія учасниці спільноти

Лип'ятських Анна
Поділитись

 На фото — героїня нашої історії Аріна під час стрибка з парашутом із висоти 4500 м

Ми вже поділилися історіями двох учасниць спільноти «Пошуршимо?» — Вікторії Кравчук та Мар’яни Чепіль, а сьогодні на черзі нова героїня — неймовірна Аріна Смуток, чиї досвід та думки настільки відгукнулися дівчатам із ком’юніті, що ті попросили провести з нею окремий ефір. Поговорили з Аріною про її внутрішнє «Я можу», про важливість нашої призми бачення, про віру в себе як основу будь-яких звершень і про те, як навчитися не страждати, а кайфувати по дорозі до своїх мрій. 

Аріна — постать різнобічна: мисткиня, підприємиця, перекладачка і викладачка. У 2011 році захистилася як магістерка за напрямом «Дизайнер одягу»; після закінчення навчання розпочала власну справу, але прагнула нового досвіду і переїхала до Франції, де у 2018 році отримала ступінь магістра з «Пластичного мистецтва»; розпочала новий бізнес; пише статті та критику за запитом; займається творчістю — її роботи представлені у понад 25 галереях Франції; у вільний час викладає французьку. Наразі працює помічницею і перекладачкою керівника центру зайнятості благодійної організації «Карітас Ельзас». 

«Надихатись надихаючи»: спільнота — це насамперед про обмін

Аріна приєдналася до «Пошуршимо?» у 2020 році — випадково побачила у Facebook відео з Танею* і захопилася. До вступу у спільноту вона вже багато років займалася саморозвитком, тож коли перейшла на сайт проекту і побачила купу матеріалів та майстер-класи з цікавими українськими спікерами, одразу вирішила долучитися. 

«Я люблю вчитися, завжди хапаюся за можливість дізнатися щось нове, ліпше у собі розібратися, стати сильнішою, тож мій першочерговий запит полягав саме у навчанні. Проте згодом я зрозуміла, що спільнота — це ще й дружнє та затишне коло, взаємопідтримка та простір, де діляться досвідом. Я називаю це “надихатись надихаючи”: мені подобається слухати історії інших, і водночас я радію, що мій досвід — це не тільки опора для мене самої, а й можливість заповнити чужі прогалини, комусь допомогти», — розповідає дівчина.

*Таня Пилипчук, засновниця платформи й спільноти саморозвитку «Пошуршимо?». Експертка в темі планування й продуктивності. Авторка низки майстер-класів про самоорганізацію, усвідомлене планування й схожі теми.

«Я можу»: мишка вже не боїться вибігти з нірки

У 2018 році Аріна захистила у Страсбурзькому університеті магістерську роботу з напряму «Пластичне мистецтво: пошуки і творча реалізація»: «Тема мого дослідження — “Подвійне сприйняття для пластичного відображення позатілесного досвіду”. Багатьох ця назва лякає, викликає купу запитань, — сміється дівчина. — Якщо узагальнити, то йдеться про незриме, те, до чого не можемо доторкнутися. Я давно думала над тим, як багато важить наше сприйняття, наш фокус, а поки працювала над магістерською, ще більше заглибилась у цю тему. Власне, для мене “я можу” — це теж про сприйняття, про готовність дивитися на речі під різними кутами».

“Я можу” — це теж про сприйняття, про готовність дивитися на речі під різними кутами.

Аріна розповідає, що з дитинства замислювалася над тим, чи сприймає ще хтось світ так, як це робить вона: «Коли розумієш, що ніхто з людей не бачить і не відчуває, як ти, одразу почуваєшся хранителькою великого секрету». Дівчина запитувала себе, що це за призма, через яку вона дивиться на світ, і чому вона саме така?

Так Аріна почала спостерігати за собою, звертати увагу на те, як реагує на події і що при цьому відчуває. В якийсь момент дівчина побачила себе мишкою: тривожна й обережна, вона вибігає за шматочком жаданого сиру, а світ видається їй великим і повним небезпек. 

Тоді Аріна зрозуміла, що використовує лиш незначну частину своїх ресурсів, що страх і сумніви не дозволяють упевнено рухатися вперед: «Мене страшенно засмутив цей образ. Я думала: чому живучи у світі необмежених можливостей, я себе лімітую у думках, у сприйнятті самої себе, світу, людей довкола. Це була моя відправна точка. А потім я сказала собі: гаразд, якщо ти не будеш мишкою, то ти будеш ким? Прийшов образ людини з виправленими плечима, впевненими поглядом, із вірою в серці — це була моя точка прибуття. Процес пішов!»

Техніка для самодослідження від Аріни «Я-споглядач»

Аріна розповідає про техніку «Я-споглядач», яку використовують коучі та консультанти із саморозвитку: «Уявіть, що ви милуєтеся грою хвиль на березі моря, а потім полишаєте своє тіло, відходите вбік і бачите не лише море, а й себе, бачите, як ви сидите на березі, як насолоджуєтеся краєвидом. Таке собі подвійне споглядання: ви спостерігаєте за власним спостеженням. Мені дуже подобається ця практика — вона дозволяє помітити те, чого не видно зі звичайного ракурсу».

Кілька порад для виконання техніки:

  • Робіть вправу у спокої. Якщо відчуваєте напруження, сповільніть дихання, зробіть його розміреним.
  • Спробуйте психологічно дистанціюватися від ситуації, у якій перебуваєте, ослабити зв’язок із нею: ось — ви, а ось, окремо, — вона.
  • Дивіться на ситуацію відсторонено — так, ніби вона трапилася не з вами, а з незнайомою людиною. Які думки приходять у голову?
  • Уявіть, що минув рік, і ви згадуєте цю ситуацію. Як вона закінчилася? Чи сильно вплинула на ваше життя? Чи задоволені ви тим, як на неї реагували? Чому?

Як би я почувалася, якби вірила у себе на 100 %

«Значну частину свого шляху я пройшла, не усвідомлюючи себе собою, — розповідає Аріна. — Безліч людей говорили мені, яка я мужня, яка сильна, скільки неймовірних речей зробила, але я це не сприймала: для себе самої я такою не була. Деякий час я працювала асистенткою майстрині-керамістки, і вона мені сказала: “Аріно, ти жінка-воїн, жінка-боєць”. Це було напрочуд приємно, але й тоді я не повірила словам: що знають всі ці люди? Чи бачили вони мене у важкі хвилини, чи знають, які труднощі я долаю?»

Чудово, коли у нас вірять і нас підтримують, але найголовніше, щоб ми вірили у себе самі.

Проте чужі слова збиралася у скриньку, і одного дня Аріна себе запитала: «Може, так і є? Може, я сильна?» У голові почали виринати сцени з її життя — непрості ситуації, в яких вона діяла справді як воїн. А потім зрозуміла: «Я — сильна, і у цьому сумнівалася тільки я». Це відчуття збило з ніг — настільки вражаючим і всеохопним воно було. І чим більше Аріна звертала увагу на оце “я можу”, розуміла його цінність, тим більшими ставали її крила. Висновок простий: чудово, коли у нас вірять і нас підтримують, але найголовніше, щоб ми вірили у себе самі.

Робити не через силу, а в задоволення

«Я проти тортур, — говорить Аріна. — Якщо ви себе змушуєте, якщо йдете на тренування, стиснувши зуби, а не з радістю, то навіщо це взагалі треба?» На думку дівчини, ключ до всього — усвідомлення: навіщо ми щось робимо, яка наша мета, як ми почуватиметеся, коли до неї дійдемо? Коли знаєш, чого направду хочеш, шлях до жаданого перетворюється на захопливу подорож: «Це так круто — розуміти, що ти щось можеш, сказати собі: “Дивись, я це зробила, я молодець, я створюю себе, створюю своє життя”. Це така кришталева радість!»

Дівчина займається спортом щодня — розповідає, що допомагає не пропускати тренування: «Звісно, у мене теж бувають моменти, коли я втомлена, коли бракує часу, але я нагадую собі, що сила волі — це здатність протистояти малим спокусам заради чогось великого. Справа ж у долі секунди — взяти і змінити направлення у сприйнятті з “не можу” на “можу”. Як говорила одна хороша людина, “найважче — розстелити килимок”. А коли розстелив — кайф пішов, думаєш, яка ти молодець!»

Ще одне переконання Аріни: віра в себе робить нас щасливими по дорозі до своєї мети. Коли ми, буває, не віримо в себе, але таки досягаємо бажаного результату, то відчуваємо радість саме в мить перемоги. Коли ж ми віримо у себе від самого початку, то радість із нами на кожному кроці — робить шлях легким і приємним. 

«Коли не віриш у своє “я можу”, безпідставно зраджуєш себе. Дорога попереду, ти тільки-но почав, звідки такий настрій? Говоріть собі: “Я значно сильніша, ніж думаю, і мені не потрібні найгірші обставини, щоб у цьому переконатися”». 

Підсумок тижня, розмови з собою, щоденні вдячності — звички, що наповнюють

«Колись я почала розмовляти з собою і тепер не можу зупинитися, — усміхається Аріна. — Це так важливо почути свій внутрішній голос. Я веду монодіалоги: чую себе, відстежую своє сприйняття, усвідомлюю свої переконання у різних життєвих ситуаціях. Наприклад, відчуваю, що “мені сумно”. Стоп, а чому так? Бо зачепило? А чому зачепило? Бо не пропрацьовано. Так думки нанизуються, ніби намистинки на нитку, допомагають розібратися зі своїм емоційним станом, збалансуватися». Ось ще кілька Аріниних звичок:

  • Робити підсумок тижня, нотуючи здобутки, а часом і промахи: «Це дуже корисно — аналізувати минулий тиждень: одразу бачиш, де ти молодець, а де ще треба працювати. Коли бачиш свої досягнення, хочеться робити ще і ще. Таня часто говорить, як важливо святкувати свої перемоги, навіть маленькі».
  • Говорити світу «дякую» за все хороше, що ми маємо: щодня Аріна пише у нотатнику про речі, за які вона вдячна своєму сьогодні.
  • Вести щоденник особливих моментів — для цього в дівчини є улюблена рожева ручка — фіксувати, які чудові події трапилися цього тижня: «Я давно маю звичку лишати собі згадки про все неймовірне, що зі мною відбувається, і дивуюсь, адже час минає, а цих речей не меншає. Я тішуся новим друзям, будинку біля моря, де на мене чекають дельфіни, отриманню сертифіката після проходження кількамісячного навчання. Радійте всьому прекрасному, що з вами відбувається — це наповнює».

Що почитати

У попередніх історіях ми розповідали про книжковий клуб у спільноті — дівчата щомісяця читають обрану книжку із саморозвитку, а потім її обговорюють. Аріна також багато читає, — і в межах клубу, і поза ним — тож запитали у неї про улюблені видання. Ось що вона порадила:

«Людина у пошуках справжнього сенсу. Психолог у концтаборі» Віктора Франкла. Ця книжка — про непростий досвід чоловіка, відомого психіатра, психолога і філософа, який у 1942 році потрапив до концтабору і пройшов там через через голод, приниження і хвороби. Під час ув’язнення він не тільки не здався, а й допомагав іншим арештантам. Видання для тих, хто прагне віднайти себе і змінити життя. 

«Антикрихкість. Про (не)вразливе у реальному житті» Насіма Талеба. Книжка про те, як хаос і невизначеність можуть стати основою нашого шляху до розвитку. 

«ДНК особистості» Девіда Брукса. Праця американського журналіста, викладача Єльського університету, що визнана бестселером New York Times та Wall Street Journal, входить до списку мастрід Білла Ґейтса. Буде цікава всім, хто прагне вигартувати свій характер і прожити достойне життя.

«Стань сильнішим» Брене Браун. Книжка про те, як знайти в собі мотивацію та сили пережити життєві негаразди і втрати. Бестселер за версією The New York Times.

«Шість способів звільнення від злости та критики» Барбари Беркган. Поради від психологині і тренерки з навчання мистецтву спілкування, як стати невразливим у неприємних ситуаціях, захистити себе від негативу, приборкати внутрішнього критика та підвищити самооцінку.

Якщо історія Аріни надихнула вас — лишіть коментар або поділіться статтею з друзями. А якщо зацікавила спільнота «Пошуршимо?» — запрошуємо!
Долучайтеся у спільноту саморозвитку “Пошуршимо?”. Це онлайн ком`юніті для жінок, що разом творять продуктивне життя в гармонії з собою. У спільноті щомісяця відбуваються майстер-класи, відеоконференції, спілкування в чатах, діє книжковий клуб. долучитись
Напиши, якщо тобі відгукнулося

Поділитись

Читайте також

.